Перше вересня – день знань. Починається
активність в освітніх закладах. Після літнього затишшя та відпускного періоду,
що в науковців триває практично все літо, «оживає» і діяльність установ Національної
академії наук України.
НАН України — це найголовніша і
найбільша наукова установа країни.
Але що таке Академія, як вона
влаштована та навіщо взагалі потрібна, залишається незрозумілими для багатьох
українців, а варто б знати, щоб не висувати безпідставні звинувачення у
бездіяльності та даремній траті державних коштів, як це практикують навіть окремі
вітчизняні високопосадовці.
Національна академія наук доволі
«різноманітна», якщо поглянути зсередини. До її складу входять 154 установи по
всій Україні.
Усі вони діляться на три великі
групи, або так звані секції: фізико-технічну (так-так, в Україні займаються
дослідженнями в галузі астрономії, ядерної фізики, інформатики тощо),
хіміко-біологічну та секцію суспільно-гуманітарних наук.
В Академії працюють близько 28,5
тисячі людей. Не всі вони, звісно, займаються безпосередньо наукою. НАНУ, як і
всім іншим, потрібні електрики, водії, прибиральники. Безпосередньо наукою
(принаймні, номінально) займаються трохи більше половини працівників — 14,8
тисячі. Це доктори та кандидати наук, хоч є й значна частка тих, хто не має
наукового ступеня.
Найчастіше звучить запитання — «Чим
саме займаються та можуть похвалитися науковці НАН України?»
Простої відповіді на нього не даси.
Середньостатистичний громадянин схильний порівнювати НАНУ (власне й усю
українську науку) з Кремнієвою долиною або бізнес-гігантами, які конструюють
космічні ракети чи складають смартфони. Іншими словами це запитання до
українських науковців звучить так: «Де ваші винаходи?».
Вони є. У докарантинні часи Академія
щороку організовувала виставки своїх досягнень: «Виставку-презентацію наукових досягнень установ НАН України» приурочували
традиційно до Днів науки і проводили спочатку у 23-му павільйоні «ЕКСПОЦЕНТРУ Україна»,
а згодом (останні три роки) у фойє ІЕЗ ім. Є.О. Патона, де презентували науковці
широку гамму своїх доробок – від сільськогосподарського (насіння нових сортів)
до тест-систем медичного призначення і кристалів з унікальними властивостями та
зразків новітного озброєння для потреб оборонної промисловості.
Окрім того Академія бере участь
практично в усіх ключових міжнародних промислових виставках на території
України. На жаль на закордонні немає ані коштів, ані розуміння їх потреби з
боку керівництва держави!
Але, не зважаючи на потуги Президії
НАНУ, є кілька проблем й на внутрішньоукраїнських виставках.
По-перше, керівники окремих наукових
установ не надають значення таким виставковим заходам і наукові співробітники,
яких відряджають на виставку, не завжди вміють або хочуть пояснити, у чому ж
унікальність чи, бодай, перевага «винаходу».
По-друге, навіть якщо ви стоятимете
навпроти справді цікавої розробки, то найчастіше почуєте щось на
кшталт: «Ніхто не хоче вкладати в це кошти. Тому ця річ поки що існує в
єдиному екземплярі в нашому інституті». Багато таких «речей» так назавжди й
лишилися у своїх інститутах.
По-третє, і це найважливіше, робити
«винаходи» — не найголовніше завдання Національної академії наук
України. Тим паче Академія, що теж дуже важливо, не дуже опікується
комерціалізацією своїх розробок.
Якщо подавати діяльність НАНУ у
вигляді чисел та графіків, вони мало що скажуть «обивателю». Йому треба, як
мінімум, Нобелівську премію і можливо лише тоді він погодиться, що «наука в
Україні є»!
Тому значно ефективніше розповідати
історії — про екзопланети, технології редагування ДНК та людей, що за ними
стоять. передбачити, як розвиватиметься епідемія коронавірусної інфекції. Щодо
останнього — не треба робити наукових відкриттів, але потрібно мати знання та
досвід, щоб створити математичну модель і отримати результат. Цим, доречі, зараз
займається група науковців НАНУ, якою керує доктор фізико-математичних
наук Ігор Бровченко. Причому науковці роблять цю справу фактично на
ентузіазмі. Годі й говорити про те, що таких досліджень держава не замовляла і
не підтримувала до того, як зіштовхнулася з епідемією нової хвороби. Хоча всі
розуміли, що рано чи пізно цей час настане.
Тільки так ненауковцям можна пояснити,
на що схожа наука, навіщо вона потрібна, що в ній є досягненням, а що ні. А
що — взагалі антинаука, яка маскується під науку.
Але робота з популяризації до
останнього часу не була сильною стороною НАНУ. Це не найбільша її проблема, але
одна з найпомітніших для широкої публіки, а тому й для іміджу головної наукової
організації країни.
І наостанок до сказаного: науку в
Україні не назвеш і державним пріоритетом. Найкраще про це свідчить
фінансування Національної академії наук України.
Останні кілька років видатки на їхнє
забезпечення зростали хіба що завдяки інфляції. Якщо у 2014 році на роботу НАНУ
з бюджету витратили 3 мільярди гривень, то у 2019 році — 5,16 мільярда гривень.
Цифри, здавалося б, більші, але у відсотках до решти видатків бюджету
фінансування науки, навпаки, зменшилось.
Ще для порівняння: у ЄС на
дослідження та розробки витрачають близько 2,1% ВВП, в Україні —
0,7% (останні доступні дані Світового банку стосуються 2014 року).
У світі є дуже багато компаній та
стартапів, які роблять корисні та комерційно успішні речі й технології —
комп’ютери, автомобілі, спортивний інвентар, іграшки та навіть кухлики, які з
вами розмовляють.
Але жодна з них не досліджує природу
темної матерії, не шукає гіпотетичну Дев’яту планету та не намагається збагнути
природу елементарних частинок, тобто — не займається фундаментальною наукою.
Хтось може сказати, що така «наука
заради науки» не потрібна «звичайним людям». І помилиться. Бо прикладна наука
не може розвиватися, якщо немає фундаментальної.
Те, чим має і може похвалитися НАНУ,
— це дослідження, що поглиблюють знання про Всесвіт, життя і нас самих.
Представити такі речі широкій публіці доволі непросто: вони об’єктивно складні.
І хоч Національна академія наук України працює не лише заради «наукових
проривів» (бо життя постійно висуває й практичні завдання), незважаючи на
відсутність належного фінансування, умов праці, потрібного сучасного обладнання
науковці успішно вирішують самими ж поставлені перед ними задачі. І
продовжуватимуть це робити.
Бо «не хлібом єдиним» хоч його хочеться і останнім часом, зважаючи на
навколишній мінливий світ, — все більше й більше!
За
матеріалами публікації у блозі https://hromadske.ua
