Нова геополітична ера вимагає нового мислення. І ось чотири ключові принципи, які визначать переможців і переможених:
1. Поліцентричність замість гегемонії
Жодна держава не зможе домінувати одноосібно – навіть США і Китай. Кожен регіон розвиватиме власну модель модернізації. Успіх залежатиме від здатності будувати гнучкі коаліції. Це як перехід від шахів, де є чорні і білі фігури, до гри Go, де стратегія передбачає контроль над територією через складні комбінації.
2. Цивілізаційна конкуренція замість ідеологічної
Різні моделі організації суспільства змагатимуться не стільки ідеологічно, скільки практично – яка забезпечить краще життя своїм громадянам. Множинні концепції "доброго життя" замінять універсалістські претензії. Відмова від універсалізму на користь різноманіття. Це як перехід від монотеїзму до політеїзму, тільки в геополітиці.
3. Стратегічна автономія замість залежності
Контроль над критичними ресурсами і технологіями стане питанням виживання. Диверсифікація партнерств і альянсів – нова норма. Локалізація ключових виробництв – необхідність, а не вибір. Це як перейти від життя в орендованій квартирі, де власник може в будь-який момент підняти ціну, до володіння власним будинком з сонячними панелями і городом на задньому дворі.
4. Людський капітал як головний стратегічний ресурс
Демографічна потужність (чисельність + якість) визначить, хто лідируватиме у 21 столітті.
Освіта і кваліфікація – найкраща інвестиція.
Інноваційний потенціал – ключова конкурентна перевага. Це як перехід від індустріальної епохи, де перемагав той, хто контролював вугілля і сталь, до епохи знань, де перемагає той, хто контролює мізки і дані.
Як сказав Махатма Ганді: "Захід сьогодні не на Заході, а скрізь – у Японії, Китаї, Туреччині". Сьогодні ми можемо перефразувати: "Глобальне лідерство більше не монополія Заходу – воно розподілене між різними цивілізаційними центрами: Індією, Китаєм, мусульманським світом, Африкою та, все ще (але вже ненадовго), Заходом".
