четвер, 8 серпня 2013 р.

А Ви вже чули, що живете в газовій країні?

«Газ, який зустрічається у природі в глинистих сланцях, не відрізняється від будь-якого іншого природного газу, за винятком того, що залягає у «щільних» пластах гірських утворень і потребує інших методів розробки порівняно із традиційними газовими родовищами. Природний газ – поширене паливо, яке видобувають у Європі протягом десятиліть, його широко використовують у приватних будинках, промисловості та для виробництва електроенергії. Природний газ є ефективним, універсальним паливом із значно нижчим виділенням забруднювальних речовин та парникових газів порівняно із вугіллям».
Із рекламного проспекта компанії «CHEVRON»,
провідного газовидобувного підприємства США.

Про проблему видобування в Україні сланцевого газу не говорить сьогодні хіба що дуже лінивий. Пропоную нашим читачам деякі положення із статті написаної автором, на прохання редакції газети "Обрії Ізюмщини" та нещодавно опубліковані роздуми російського блогера й письменника Леоніда  Каганова, який розглядає проблему під дещо іншим і цікавішим для України кутом.
Експерти деяких європейських країн вважають видобуток сланцевого газу екологічним лихом і забороняють його на рівні державних мораторіїв. Водночас в Україні цю технологію вважають надзвичайно перспективною і закликають нас радіти цій новій сторінці нашої історії. Тут кожен із нас повинен сам вирішити чи хоче він таке майбутнє.
Отже, сланцевий газ це газ з таких глибин, куди раніше не докопувалися. І його там не просто багато, а тьма-тьмуща.
Традиційний видобуток природнього газу полягає в тому, щоб намацати під землею класичне газове родовище, проткнути дірочку і вставити соломинку. Собівартість такого газу складає від $20 за 1000 м3. Таких родовищ багато у Росії й РАО «Газпром» було донедавна світовим лідером із експорту такого газу, продаючи його по 400$ в основному, в Європу. І про перепетії тієї торгівлі ми українці знаємо не з газетних публікацій. Були запаси й у нас в Україні (Дашава, Шебелинка, Охтирка тощо) та їх швиденько спожили й не без допомоги наших північних сусідів, які правда про це чомусь «забули».
Сланцевий газ іншої природи. Він залягає дуже глибоко (від 1.5 до 4.5 км, деякі джерела кажуть – від 0,7 км), і не сконцентрований в одному місці, а міцно сидить в сланцевих шарах. Проткнути дірочку і забрати його не вийде сам газ не піде. Знали про нього давно (серед теоретиків були і радянські учені), перші досліди із видобування такого газу проводили майже 100 років тому, але лише зараз розроблені американцями технології дозволили видобувати його промислово. Для цього свердлиться глибока свердловина (кілометри зо три), а досягши сланцевого пласту, її повертають і далі свердлять горизонтально ще приблизно стільки ж. І від основної свердловини – ще декілька таких підземних ходів в різні боки. Але навіть так газ не піде! Потрібен так званий гідророзрив в шахту закачують воду із додаванням 1% соляної кислоти та реагентів для кращого розчинення породи, і (я так до кінця не зрозумів, це все-таки вибух чи плавне нагнітання тиску) по усій довжині горизонтальної частини шахти в її стінках з'являються сотні тріщин, що зміяться, на всі боки в товщу сланцю. У результаті свердловина, як дерево, отримує розгалужену кореневу систему на величезній глибині. І ось тільки тоді починає поступати газ.

Справа ускладнюється тим, що в таких глибинах температура досягає 1500С, тиск 600 атм. (для порівняння: промисловий балон високого тиску витримує 300 атм.). Ну а товщина сланцевого пласта може бути всього 5 метрів, і вискочити за його межі ніяк не можна, тому бурити потрібно із складним комп'ютерним моніторингом і моделюванням. Загалом, завдання високотехнологічне, на межі інженерних потужностей. Не дивно, що воно було вирішено в країні, де слова «інтелігенція» і «науково-технічний прогрес» не є лайкою.
Собівартість такого видобування від $100. Що стосується обсягів запасу сланцевого газу, то треба сказати, що його на планеті достатньо багато. У США газ імпортували споконвіку. Через океан це зробити важко, але везли зріджений з Катару, і коштував він  $500-600.
Що ж відбувається на сьогодні? Цікава річ: кілька років тому в США почали розробку власних сланцевих родовищ і ціна газу в США різко впала – сьогодні він коштує $140.
За обсягами газодобування США відразу виходять на перше місце у світі, потіснивши звідти Росію з її «Газпромом». Катарский зріджений газ тепер американцям не потрібний – вони тепер хочуть продавати свій. Тому газ Катару йде в Європу. Газовий ринок починає лихоманити. Ринкова вартість акцій «Газпрому» як світового концерну падає удвічі, а європейські партнери починають один за одним відмовлятися від закупівель газу, і росіяни починають з ними судиться: типу, в контракті написано, що ви обіцяли купувати до 2015 року за цією ціною, ніхто вас за язик не тягнув, продовжуйте купувати. Правда знайома для нас картина!
Зрозуміло, подія такого масштабу породжує немислиму кількість чуток, теорій, панікерів, «експертів» і інших крикунів – добровільних або й оплатних за гроші того ж «Газпрому» й інших наближених до газового ринку осіб.
З кожним днем тему шкідливості видобутку сланцевого газу дедалі частіше порушують у вітчизняних газетах, на телебаченні і в розмовах. Проте донедавна такі розмови стосувалися лише далекого зарубіжжя і цікавили нас передусім тому, що довкілля у нас одне на всіх. Але в останні місяці питання видобутку сланцевого газу в Україні практично вирішено.
Побоювання екологів підтвердилися – «справа» зрушила з місця в квітні 2012 року коли Україна провела 3 тендери на визначення компаній-інвесторів із видобутку сланцевого газу. Переможцем тендеру на розробку Олеської ділянки (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області) стала американська компанія «Chevron»; на розробку Юзівської ділянки (Харківська та Донецька області) — англо-голландська компанія «Shell»; Скіфської ділянки (глибоководний шельф Чорного моря) — консорціум із американських компаній «ExxonMobil», «Shell», австрійского «OMV», представлений дочірньою румунською компанією «Petrom». Угоду по Юзівській ділянці ще на початку січня погодили Харківська та Донецька обласні ради. Хоч у Харкові та області досі відбуваються протести проти видобутку сланцевого газу. Львівська та Івано-Франківська області поки що не погодили проекту угоди із «Chevron». Підписання угоди про розподіл продукції необхідний, щоб «Chevron» міг почати розвідувальне буріння на родовищі. Це дасть можливість оцінити потенційні запаси і ризики для навколишнього середовища.
Головне завдання газовидобувних компаній – «витрясти» бульбашки газу зі щільної породи на глибині кількох кілометрів. Одна із головних проблем – у свердловину закачують розчин води, піску та хімічних сполук, які створюють високий тиск і руйнують породу. Газ таким чином вивільняється і його можна видобути, а відкачати з такою ж легкістю розчин води і реактивів не вдається і зазвичай щонайменше половина цієї високотоксичної рідини залишається у свердловині. 

Саме в цьому бачать одну з головних загроз видобутку сланцевого газу всі, хто називає його екологічним лихом. Доки свердловина дістанеться до газоносної породи, розміщеної на великій глибині, вона перетне не один водоносний горизонт. Жодної гарантії, що токсичний розчин не потрапить у ґрунтові води, нема. А це означатиме, що ґрунтові води на усій площі кожного забрудненого водоносного горизонту стануть токсичними і їх вже ніколи не можна буде  використати в побуті. Правда ступінь токсичності ніхто достеменно встановити не може (прихильник видобування сланцевого газу, польський міністр фінансів Ніколай Будзановскій з метою доказати нетоксичність розчину для гідророзриву випив ци субстанцію у прямому ефірі  TV-POLONIJA). Раніше вважалося, що саме артезіанська вода, видобута з великої глибини, є найчистішою і придатною для пиття, проте тепер вона може стати небезпечною.
У 2010 році американський журналіст Джош Фокс зняв документальний фільм «Gasland» – «Газова країна», в якому показав, чим може закінчитися видобування сланцевого газу для місцевих жителів. Герої фільму – прості американці, яким «пощастило» оселитись там, де газові компанії почали видобувати сланцевий газ. Від забрудненої води частішають випадки онкозахворювання, гинуть домашні і дикі тварини. Після потрапляння отруєної води у поверхневі води, річки стають мертвими. Загроза стосується майже всього водозабору річки, в якому почали розробку газового родовища, тобто не обов’язково жити безпосередньо поряд зі свердловиною, щоб відчути усі проблеми у побуті.
Звісно, фільм критикують самі газовидобувні компанії, публікуючи зауваження та неточності, виявлені їхніми експертами при перегляді стрічки. Утім, як не критикуй розслідування американських журналістів, нікуди діватись людям, чиє життя стало нестерпним, коли за їх вікном побудували першу бурову вишку. Також неможливо приховати, що видобування сланцевого газу займає надзвичайно велику площу, оскільки треба споруджувати величезну кількість свердловин та інших споруд, необхідних для роботи таких «гірників».
Прихильники ж видобування сланцевого газу (у тому числі й в Україні) приводять прості розрахунки, що базуються на досвіді американців. Ціна газу в США впала у декілька разів, а країна з імпортера стала провідним експортером, і обмежує експорт американського газу лише відсутність труби через океан. Сьогодні в США одна за одною створюються нові газові компанії і свердляться шахти та будують транспортні термінали, які дають змогу цей газ зріджувати (він зріджується і насправді трохи гірше, але це справа техніки і очищення) і продавати за океан. Тому що сланцевий газ звичайний газ: суміш метану, пропану, бутану і іншої органіки, готової видавати енергію при горінні.
Оскільки для нас «газове питання» надзвичайно болюче – треба думати!
Отже позиція США і її бажання прориву на світові ринки зрозуміле. Глянемо на іншого гравця на цьому ринку – Росію.
Перший удар прийшовся по РАО «Газпром» від Катару, чий газ виявився не потрібний за океаном і прийшов у Європу, позбавивши росіян монополії у цьому регіоні. Але є й другий нюанс. Він полягає в тому, що запаси сланцевого газу є не лише у США та Австралії, а й у Європі (зокрема у Польщі й у нас в Україні). А надглибока технологія видобування (за твердженням власників технології)  дає змогу свердлити шахту навіть в житлових зонах. Тому і мережа великих газопроводів через півконтиненту виявляється в майбутньому не дуже-то потрібна. Як і відповідно й «Газпром», як монополіст, що «сидить на трубі».
І, нарешті, третій нюанс, на який варто звернути увагу й нам українцям.  Полягає він у тому, що шалені запаси сланцевого газу є в Східній Європі – в Україні (за різними оцінками запаси сланцевого газу в Україні становлять понад 7 трильйонів м3. Цього має вистачити на 140 років для повного забезпечення потреб як населення так і вітчизняної промисловості)  і особливо в Польщі. І Польщу уже заполонили фірми із США й Канади, отримали понад 65 ліцензій на видобування і свердлять наввипередки свердловини. Американці не планують зберігати свої технології у таємниці і польські шахти запрацюють практично одночасно в 2014 році. А пізніше без сумніву стартує й Україна. Підкреслюю: у 2014 році! Це офіційні терміни пуску в експлуатацію польських газових родовищ.
І ось це, на думку російського блогера й письменника Леоніда  Каганова дуже сумна для росіян новина. Тому що це означає прийдешні зміни в  житті пересічного росіянина, і зміни ці будуть вже точно не радісні. Адже не секрет, що Росія живе (хоч місцями і бідно, але дивлячись з ким порівнювати), за рахунок нафтогазових поступлень у казну. Ціни на продукти і товари у росіян (доречі як і у нас) ніяк не менші, ніж в благополучній Європі, а ціни на квартири шокують будь-якого іноземця. Якось так цікаво виходить, що живемо ми біднувато, але ціни у нас ого-го. В результаті середньостатистичний житель глибинки, працюючи через пень-колоду й горілоньку попиваючи, може собі дозволити купити телевізор тієї діагоналі, яку не може собі дозволити китаєць, що працює на заводі телевізорів по 14 годин на добу. І власне цю різницю в рівні життя дають саме нафтогазові гроші. 
Побутує в Росії теорія, що злий Горбачов розвалив країну, і народові стало нічого їсти, а потім прийшов сильний державник, і нагодував усіх ну майже досита. Ось тільки чомусь зростання економіки Росії співпало з зростанням ціна на нафту, яка в 1999 була $20, а за десять років доросла до $140.
Отже нафтові гроші, хоч і в різному обсязі, але дістаються усім в країні, навіть якщо до продажу газу ти не маєш ніякого відношення. Тому сьогодні біда «Газпрому» це біда всеросійська. Бо, за словами того ж Леоніда  Каганова: «ким би ти не був - перукарем, чи дизайнером, що верстає візитки для перукаря, ти в Росії отримуєш за свою працю солідну нафтогазову надбавку від верхівки ланцюжка. Ти б міг
отримувати незрівнянно більше, якби верхівка не виводила мільярди на особисті офшори, а розвивала країну і інвестувала в економіку, медицину, культуру і освіту, як робить зі своїми нафтодоларами, наприклад, уряд Еміратів. Але все одно гроші в країні є, і ми це відчуваємо, коли, наприклад, купуємо пакет соку за $3, а не $1, як в Німеччині. Якщо ти цього не відчуваєш, то їдь верстати свої візитки в Китай, і там тобі швидко пояснять, скільки потрібно на добу працювати, щоб отримати до скибочки хліба трішки соєвої олії».
Чи може в цій ситуації щось зробити «Газпром»?
Відповідь нічого!
По-перше, запаси сланцевого газу в Росії мізерні, Господь обдарував ними в основному США, Канаду, Китай і Австралію, залишивши дещицю Польщі з Україною.
Об'єм родовищ Польщі оцінюється в 5,3 трлн.м3 це якраз звідси, а не з Росії газ почне поступати у 2014 році в Європу. Для порівняння: запаси знаменитого Штокмановского родовища  в Баренцовому морі, на яке так сподівався «Газпром», складає 3,7 трлн.м3. Але його ще потрібно дістати з морського дна і якось транспортувати на материк. А американці  у Польщі прориють дірки, пустять коріння і (можливо що й разом з Україною) поженуть газ по готовій газовій мережі, по якій раніше йшов газ з Росії (доречі  – це можливо ще одна причина чому українська ГТС ще донині українська). А на розробці Штокмановского родовища «Газпром» офіційно поставив хрест кінець надіям. Аналітики «Газпрому» так відкрито і пишуть: мовляв, зробити вже нічого не можна, залишилося намагатися «стримувати» і «регулювати» ринок. Читайте: пакостити і будувати перепони поширенню нової технології. Ну там, позови всякі, екологи і Кіотський протокол з озоновою дірою..
Так от – така інформація про сланцеву революцію і старт польського родовища в 2014 році, мимоволі змушує задумуватись до чого увесь шум у наших вітчизняних (проросійських! і не тільки) ЗМІ.
А тут ще інформація про те, що Болгарія, Франція і Австралія наклали державні мораторії на видобуток сланцевого газу, назавжди заборонивши його як велику небезпеку для мешканців цих країн. Щоправда й тут є певні недомовки. Чомусь не кажуть, що у Франції діє потужне атомне лобі – близько 90% від електрогенерації країни забезпечують АЕС, і їхнім власникам зовсім не посміхається поява конкурента у вигляді дешевої газової генерації. А це факт загальновідомий. В той же час після дозволу Європарламенту на видобуток сланцевого газу у Європі почали з'являться повідомлення про те, що Франція може зняти цю заборону. Австралія вводила заборону на видобуток сланцевого газу – але вже скасувала її, і наприкінці жовтня 2012 року в країні почала діяти перша промислова свердловина «Moomba-191». Що ж до болгарської історії – не треба видавати російську піар-кампанію, організовану на болгарських теренах, за думку всього болгарського народу.
В Україні ж нам об’єктивної картини та вичерпної інформації не надає ніхто. Місцеві референдуми та громадські обговорення відповідей на запитання жителів не дали. Чи хочемо жити з такою небезпекою ми, кожен має вирішувати сам.
Для Юзівської ділянці  (про Олеську площу мовчу свідомо), наприклад, розмови про видобуток сланцевого газу особливо тривожні, адже Ізюмщина – край над Сіверським Донцем, найбільшою річкою Східної України. Годі й уявити, що буде якщо Сіверський Донець стане токсичним і небезпечним для життя! Герої фільму «Gasland» живуть у малонаселених частинах США, де на 1 мешканця припадає по 2-4 км2 території, а часом і більше. В Україні немає таких малозаселених територій – всюди, де планують видобувати сланцевий газ, ця загроза стосуватиметься значно більшої кількості людей, ніж у США.
Хоч, знову ж таки, прихильники видобування приводять дещо інші цифри. Для прикладу, густота населення у штатах США, де видобувається, або планується видобуток сланцевого газу:
  • Пенсильванія 110 осіб/км2;
  • Огайо 109 осіб/км2;
  • Нью-Йорк 159 осіб/км2.   Для порівняння густота населення у Харківській області – 87,2 особи/км2, у Львівській – 116.3 особи/км2, у Донецькій – 166.4 особи/км2. От і думайте! 
На Юзівській ділянці є ще одна проблема до якої хочеться привернути увагу. На Ізюмщині, розміщений один із найцікавіших слобожанських заповідних об’єктів. Це регіональний ландшафтний парк «Ізюмська лука», створений на значно меншій, ніж планувалося, площі. І навіть при цьому загроза стосується й цієї невеличкої заповідної перлини. Видобуток сланцевого газу планують тут – у заповідній «Ізюмській Луці». Та загроза є не лише для дикої природи. Обидва водозабори міста Ізюм опинилися у зоні видобутку сланцевого газу – як водозабір із Сіверського Дінця, так і підземний. Це варто знати і всім, хто живе вниз по течії річки. Зовсім неподалік розташований головний курорт Слобожанщини – Святі гори. Що буде, якщо закачана для гідророзриву пластів рідина справді приносить шкоду і Святі гори стануть зоною екологічного лиха?
Розміщення будь-яких небезпечних видів діяльності неминуче стосується безпеки життя місцевих мешканців. Україна ратифікувала міжнародну Орхуську конвенцію, згідно з якою всі рішення, що стосуються довкілля, повинні обговорюватись з місцевим населенням. Зараз екологічні організації роблять усе, щоб добування сланцевого газу теж обговорювалось з кожним, для добробуту і здоров’я кого таке виробництво може крити загрозу. Проте важливо, щоб цього добивались і самі жителі, до чого активно закликаємо кожного хто читатиме цю публікацію.
Фільм «Gasland» – «Газова країна» можна переглянути за адресою: http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=yRh2OlYzVec
Усі аргументи «ЗА» І «ПРОТИ» в одній статті охопити неможливо. А у процесі підготовки цієї публікації їх назбиралося достатньо багато. Якщо цей матеріал виявиться для Вас цікавим – напишіть про це у коментарях – ми продовжимо розвивати тему і залучимо до розмови фахівців та поговоримо про проблеми Олеської площі. 
А тут справді є про що говорити!