вівторок, 23 грудня 2014 р.

Сергій Квіт: «Українська ІТ-галузь повинна витіснити металургію»



Міністр освіти і науки – про венчурний бізнес та долю українських стартапів

На початку липня 2014 року Верховна Рада ухвалила нову редакцію закону «Про вищу освіту». Документ передбачає цілу низку нововведень, зокрема формування Національного агентства з якості освіти. За задумом авторів документа, до нової структури увійдуть виші, яким Міністерство освіти і науки делегує право оцінювати якість освіти в різних навчальних закладах. Про те, чи буде ефективним такий підхід, а також про питання фінансування української науки розповів міністр освіти і науки Сергій Квіт в інтерв'ю кориспондентам Forbes Україна.
– Розкажіть, доступ до яких джерел фінансування нині є в наших науковців?
– Насамперед це державний бюджет. В Україні існує 30 розпорядників коштів в обличчі різних міністерств і відомств, які опікуються 56-ма програмами. Бюджет дуже маленький, цього року він становить 0,27%  ВВП – найменший за історію України. Також є різноманітні міжнародні гранти, співпраця з національною індустрією. Проте всіх цих коштів катастрофічно не вистачає. Додамо ще фактичне зменшення фінансування через інфляційні процеси.
– Чи мають, на вашу думку, науковці доступ до повноцінного міжнародного фінансування? Наприклад, індивідуально вони можуть звернутися до Fulbright тощо. А якщо науковцям потрібне фінансування на рівні проектів? Куди ви рекомендуєте звертатися?
– Насправді грантові програми для вищої школи та для проведення наукових досліджень тісно пов’язані між собою. Вони створюють інфраструктуру й уможливлюють самі дослідження. Із європейських фундацій треба згадати Horizon 2020 (спадкоємець Сьомої рамкової програми) та Erasmus+ (попередники – Tempus, Erasmus Mundus). Важливі європейські та американські організації – CRDF, CNRS, CERN, NATO. Окремо серед німецьких я б згадав службу академічних обмінів (DAAD), товариства ім. Ляйбніца (WGL) та ім. Макса Планка (MPG). Підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом наближає нас до більших європейських ресурсів. Переважно для участі у великих дослідницьких та університетських проектах потрібно створювати міжнародні консорціуми. Тобто подаються не дослідники, а об’єднання організацій. Це потребує специфічного досвіду, міжнародних зв’язків і відповідної академічної репутації.
Для участі в багатьох міжнародних проектах Україна має платити свої внески.
Сьогодні часто це не під силу для вітчизняного бюджету. Наприклад, унаслідок переговорів, проведених Міністерством, наші європейські партнери погодилися, що Україна може платити впродовж шести років за вступ до Horizon 2020 лише 5% від суми внеску. Це становить близько 75 млн. гривень за теперішнього курсу. Найгнучкішу ґрантову систему, пов’язану з вищою школою, пропонує DAAD. Тут можна здобути індивідуальний ґрант для підтримки наукового стажування й відкрити українсько-німецьку магістерську програму. Добре відомий в Україні згаданий вами Fulbright.
Серед нових успішних українських проектів варто згадати перший вітчизняий наносупутник PolyITAN-1, створений у Київській політехніці й виведений на орбіту 20 червня цього року. Це частина міжнародного проекту QB50, в якому беруть участь кілька десятків університетів.
– Тобто наукові дослідження в Україні потребують значного збільшення фінансування. Про який мінімум для бюджету 2015 року може йти мова?
– Окрім згаданого мною внеску для Horizon 2020, потрібно поновлювати програму «Наука в університетах» або оголошувати спеціальний конкурс через Державний фонд фундаментальних досліджень. Нині його бюджет становить 13 млн. гривень, що просто несерйозно. Робочий мінімум за теперішніх важких воєнних умов – 50 млн. гривень на рік. Потрібно ще передбачити 10 млн. гривень для виконання міжнародних зобов’язань перед відомими вже CRDF, CNRS, CERN і NATO. Ще 5 млн. – для централізованого придбання через мережу УРАН доступу до міжнародної наукової періодики і баз даних. Окрема і, можливо, першочергова справа – десятки мільйонів гривень на нові оборонні технології. Цього року ми шукаємо додаткові 1,5 млн. на Антарктичну експедицію, щоб поповнити втрати на курсі долара (бюджет цього надзвичайно важливого національного проекту розраховується в американській валюті); 0,5 млн. – для покриття нашої частини співфінансування із CRDF; хоча б 1,5 млн. гривень – на придбання літератури.
– У нас є законодавство про венчури та ринок венчурних інвестицій у десятки мільярдів гривень. Проте ці кошти здебільшого не йдуть на фінансування науки. Що міністерство планує робити, щоб змінити цю ситуацію?
– Ринку венчурних інвестицій у нас немає. Венчурних фондів – десятки. Але навіть за присутності українських засновників вони реєструються за межами України, у тих країнах, де менші податки і краще захищена інтелектуальна власність. Якщо в Україні з’являється команда з перспективними напрямками досліджень, дуже швидко інтелектуальний продукт реєструють десь у Швейцарії, Голандії чи на Кіпрі, сам прилад (умовно) виробляють через дешевизну в Китаї, а команда фізично може з’явитися у Сполучених Штатах Америки. Іноземні компанії хочуть не просто фінансувати якісь наукові дослідження в Україні. Вони прагнуть одержати повні права на інтелектуальну власність, що дискримінує вітчизняних науковців. Для нас важливо заохотити і глобальний бізнес, і своїх винахідників, виробляти кінцевий продукт в Україні, щоб саме тут одержували прибуток і платили податки.
Можливо, насамперед це стосується галузі інформаційних технологій.
Несподівано для всіх, передусім для української держави, Україна опинилася серед світових лідерів за кількістю і якістю ІТ-фахівців. За даними  дослідження Exploring Ukraine IT Outsourcing Industry-2012, наша країна на початок минулого року посіла четверте місце у світі. Проблема в тому, що українці переважно працюють на аутсорсинг, виробляючи лише частини фінального продукту, одержуючи заробітну плату безпосередньо від глобальних компаній, для яких вони працюють.
Чи широко відоме ім’я унікального українського винахідника Дмитра Костика? Він також змушений використовувати для просування і захисту своїх проектів закономірності глобального розподілу пріоритетів. Україна не дає йому жодних можливостей, не залишаючи для власного розвитку також ніяких перспектив (http://ain.ua/2013/03/21/117348). Парадоксально, але бурхливий розвиток ІТ-галузі в Україні відбувся поза увагою держави.
Потенційно наша ІТ-галузь у структурі формування державного бюджету повинна витісняти чорну металургію. Продуктивність праці у високотехнологічному секторі економіки, зокрема в ІТ-індустрії, удесятеро вища, ніж у сировинних і низькотехнологічних галузях. Але сьогодні понад 95% економіки України перебуває «в минулому» – це 3-й та 4-й технологічні уклади – чорна металургія, нафтохімія тощо, а на сучасні 5-й та 6-й технологічні уклади, куди, зокрема, входять інформаційні, біо- та нанотехнології, припадає менш як 5% економіки. У світі відбувається боротьба за інтелект, якщо хочете – за мізки.
Україна володіє величезним інтелектуальним потенціалом, але поки що, на жаль, не хоче і не вміє ним користуватися.
– Кінцева участь в інтелектуальних правах результату наукової праці – це питання законодавства чи домовленостей науковця та корпорації?
– Я думаю, це питання і законодавства, і домовленостей. Але домовленості реалізуються в інвестиційно привабливих країнах. Великі міжнародні корпорації (MNC), окрім Samsung, не відкривають своїх  дослідницьких (R&D) центрів в Україні. Вони представлені лише офісами з вужчим колом обов’язків. Україна для них, як і для вітчизняних інвесторів, не приваблива. Ми продовжуємо рухатися в річищі радикально ліберальної риторики, що є іншою крайністю, якщо порівняти з радянським плановим господарством. Вільний ринок сам собою не сформує точки прориву і зростання. За таких умов Україна не знайде свого місця у глобальному розподілі праці. Очевидно, що ІТ (і не тільки) і є такою потенційною точкою зростання.
Є поодинокі приклади успішних інноваційних проектів в Україні. Колись один науковець прийшов на «Запоріжсталь» і сказав: «У мене є винахід, який дасть змогу в декілька разів скоротити використання електроенергії. Щоб запустити його, вам треба зупинити мартени». Йому відповіли, що  він дивак, бо мартенівські пічі в принципі не зупиняються. Пізніше винахідник знайшов бізнесмена, який поставив питання інакше: «Чи ви збираєтеся зупиняти мартени на ремонт?» Він зумів домовитися з керівництвом, винахід було успішно перетворено на інновацію, і в підсумку кожен отримав свою частину прибутку. Але як система венчурний бізнес в Україні не працює.
На заваді стоїть ще й інфраструктурна проблема: бракує ланки між дослідницькою інституцією та виробництвом. Ідею потрібно «упакувати», продати, одержати швидку інвестицію, яка дасть можливість винаходові стати інновацією.
– Що ви пропонуєте робити для покращення ситуації з інвестиціями, венчурними тощо?
– Необхідно змінювати податкове законодавство та створювати нові інфраструктурні виробничі можливості. Варто розуміти, що в перспективі ми маємо змінити структуру національної економіки та державного бюджету. Нам потрібно розвивати венчурний бізнес і ставити на потік стартапи. Те, що безпосередньо виробляється розумом, має бути в перших рядах! Держава повинна стимулювати освіту, науку і стартапи. В Україні надзвичайно сильний людський капітал. Наші люди розуміють: якщо вони самі собі не допоможуть, їм не допоможе ніхто. Тому потрібно вкладати в молодь, яка прагне самореалізації. Якщо ми цього не робитимемо, вона себе чудово реалізує – але вже не в Україні.
– За останні роки можна назвати лише поодинокі приклади публікацій українських IT-науковців у американських наукових виданнях. Через це постає запитання: на основі яких даних зроблено висновки, що в Україні хороші ІТ-фахівці?
– Через те, що немає злагодженої системи науки та вищої освіти, ті люди, які мали б робити такі публікації, переважно зорієнтовані на заробітчанство. Бути науковцем в Україні не престижно, а успіхи в дослідженнях і відкриттях не тягнуть за собою відповідну матеріальну нагороду.
– Як інтегрування вищої освіти України в європейську впливатиме на держзамовлення?
– Непросте запитання, оскільки в нас є певна технологія формування держзамовлення. Вона багатоступенева, штучно ускладнена й неефективна. Формально в цій процедурі беруть участь місцева і центральна влади, працедавці й самі університети. Ми говоримо про кількість фахівців для різних галузей народного господарства, а потрібно звернути першочергову увагу на питання якості.
Так, українські університети випускають забагато економістів і юристів. Проте хороших фахівців завжди важко знайти. Постає проблема співвідношення кількості і якості вищих навчальних закладів. Тож питання формулюється інакше: чи справді ми даємо замовлення якісним університетам, які ефективно співпрацюють із ринком праці?
Можу сказати, що цього року Міністерство освіти і науки надаватиме державне замовлення лише найкращим вітчизняним університетам для реалізації потреб у найважливіших професіях. Інтеграцію української вищої освіти у світову систему слід буде вимірювати темпами імплементації щойно ухваленого революційного для наших теперішніх умов нового Закону «Про вищу освіту».
 А від чого залежить кількість університетів, потрібних тій чи іншій державі?
– У 1990-х роках університетам потрібно було виживати. Різноманітні профільні виші відкривали нові, часто невластиві для себе спеціальності, що в підсумку негативно вплинуло на їхню якість. Зовсім не важко було зареєструвати новий університет.
Міждержавне визнання дипломів потрібне тоді, коли в нас є спільний ринок праці. Якщо ми хочемо, щоб країни Європейського Союзу визнавали українські дипломи, це означає, що ми виштовхуємо наших випускників на західноєвропейський ринок праці.
Що таке університет? Насамперед це місце, де відбуваються наукові дослідження. А в Україні переважна більшість приватних і значна кількість державних університетів не проводять жодних досліджень. Розрив між можливостями державних і приватних університетів також  свідчить про брак реальних ринкових відносин. Інакше  приватні університети давно б складали реальну конкуренцію державним. В Україні справді забагато університетів. У результаті успішно проведеної реформи їхня кількість має зменшитися, а якість – збільшитися.
– Коли заплановано створити Національне агентство з  якості освіти?
– Це принципово нова структура, передбачена новим Законом «Про вищу освіту», яка буде професійно незалежною й формуватиметься за квотовим принципом: від держави, вишів різних форм власності, працедавців, представників НАН України і студентства. Сумнозвісний ВАК зникне, але це не означає, що Національне агентство з якості повністю замінить ВАК. Адже значні права передаються університетам як справді автономним закладам. Можливо, нова агенція запрацює вже цього року. Ми використаємо для цього бюджетні призначення для ВАК.
Найближчим часом Міністерство освіти і науки України розробить план імплементації нового закону через почергову підготовку підзаконних актів. Зокрема, буде оновлено правила підготовки та захисту дисертацій, у тому числі – на одноразових спецрадах, сформульовано правила щодо зменшення навчального навантаження з 900 до 600 годин. Зокрема, в Україні, як на Заході, зменшиться кількість предметів, але вони матимуть більше годин. Наші викладачі зможуть більше увагу приділяти науковим дослідженням, публікуватися.
– Ви наводите приклад західних інституцій. На Заході якість навчальних закладів, зокрема, визначають за кількістю наукових публікацій викладачів цих закладів. Чи справедливим є такий критерій для українських навчальних закладів?
– У нас є досить відомий у певних колах термін про так звані фахові видання – «мурзилки». Двадцять публікацій на докторську і п’ять на кандидатську, на мою суб’єктивну думку, – абсурд. Ми повинні рухатися до збільшення вимог щодо публікацій у міжнародних реферованих журналах, а для природничих наук – із високим імпакт-фактором. До речі, в Україні вже є багато журналів, які є хоча б у базі даних Scopus. Зокрема, цього року Києво-Могилянська академія запускає три нові електронні англомовні журнали (гуманітарні, соціальні, політичні й правничі науки), і ми хочемо, щоб вони ввійшли в Scopus. Також потрібно вимагати від науковців, публікувати дослідження в міжнародних журналах.
– Чи означатиме інтегрування української освіти в загальноєвропейську, що українські дипломи визнаватимуть у Європі?
– Не варто вести мову про визнання наших дипломів. Це не першочергове завдання. Міждержавне визнання дипломів потрібне тоді, коли в нас є спільний ринок праці. Якщо ми хочемо, щоб країни Європейського Союзу визнавали українські дипломи, це означає, що ми випихаємо наших випускників на західноєвропейський ринок праці. Так само додаток європейського зразка до українського диплому не потрібен усім нашим випускникам, а лише тим, хто хоче продовжувати навчання за кордоном. Визнають людину, її рівень підготовленості. Також одна академічна інституція визнає іншу.
– Але ж саме тому, що дипломи не визнають, багато фахівців, які працюють у ЄС, мусять проходити там процедуру визнання самостійно…
– На Заході система нострифікації достатньо проста. Вони поцікавляться, що це за університет, подивляться предмети, години і бали. В Україні ж процес нострифікації західних дипломів був дуже складним і принизливим. Це майже повторний захист. Та новий Закон «Про вищу освіту» все спростить через збільшення прав університетів.  
– Болонський процес розпочався в Україні 2005 року. Він мав стати засобом забезпечення галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів і сертифікації. Як ви оціните цей процес?
– Болонський процес в Україні так і не почався, бо ми майже нічого ми не зробили для нього. Ще 2010 року я був на конференції Асоціації європейських університетів, паралельно там відбувалася конференція міністрів освіти країн Євросоюзу. Вони підтвердили, що Болонський процес у них завершено. В Європі було оголошено про створення Єдиного європейського простору вищої освіти. Україна виглядала білою плямою за всіма головними  критеріями. Знову наголошу, що процес глобальної інтеграції української вищої освіти тепер залежить від успіху імплементації нового Закону «Про вищу освіту».

А ТИМ ЧАСОМ: 


Науково-технічний потенціал це необхідна передумова розвитку та конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
Що ж гальмує його реалізацію в Україні?
По-перше – науковий потенціал гальмується великою часткою морально застарілого обладнання та технологічних процесів у наукових установах.
По-друге, відбувається необрунтована приватизація наукових закладів, коли не враховується вартість інтелектуальної власності наукового потенціалу.
По-третє, фінансові вкладення у наукові розробки знаходяться на критично низькому рівні, а бізнес поки що не знайшов свого місця у сфері. Й, окрім усього згаданого, існує висока плинність кадрів молодих спеціалістів.
Положеннями законопроекту "Про державну підтримку галузевої науки" визначалися головні напрями вирішення злободенних проблем через державну підтримку системи науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектно-технологічних установ. Зокрема, одними із найефективніших заходів мали стати цільові субсидії галузевим науковим установам, а також звільнення, за рішенням місцевих органів влади, від плати за землю, яка використовується ними для здійснення основної наукової або науково-технічної діяльності.


Останнім часом продовжує спостерігатися негативна тенденція до зменшення кількості офіційно атестованих наукових установ. За результатами останньої атестації їх кількість зменшилась майже на чверть порівняно з минулими роками. Тільки за післякризовий період (2008-2010 роки) було доведено до банкрутства декілька провідних установ, таких як ДП "Верстаторобот", "КБ радіозв'язку", "НТЦ Приладобудування", ВАТ "НДІ спеціальних способів лиття" тощо. Крім того, за результатами роботи торік виявились нерентабельними близько 40 атестованих наукових установ. Причини цього не лише фінансова криза в країні, а й невміння (чи небажання) керівників працювати у нових ринкових умовах.
Чи змінилося щось на сьогодні? Питання риторичне…


понеділок, 24 листопада 2014 р.

XIII МІЖНАРОДНИЙ ПРОМИСЛОВИЙ ФОРУМ – що нового?

Думка переважної більшості виробничників про те, що в Україні, особливо сьогодні у цей складний для держави час, така форма спілкування підприємств-виробників чи їхніх дистриб’юторів зі своїми потенційними клієнтами, як виставки, стала себе вичерпувати не підтвердилась, хоч теж має право на існування.

 Спростувати її  можна було побувавши на XIII МІЖНАРОДНОМУ ПРОМИСЛОВОМУ ФОРУМІ – найбільшій промисловій виставці в Україні і єдиній, зареєстрованій у Міжнародній Асоціації Виставкової Індустрії (UFI), що свідчить про найвищий рівень світового визнання для виставки.Міжнародний промисловий форум, що тривав 4 дні, завершився 21 листопада 2014 року у  Міжнародному виставковому центрі, що на Броварському проспекті, 15 (станція метро „Лівобережна”).Форум єдиний і мабуть найпрестижніший в Україні майданчик для спілкування фахівців у галузі металообробки, машинобудування та суміжних областей, який щорічно має насичену програму науково-практичних конференцій, семінарів, презентацій учасників форуму. А ними зазвичай є провідні промислові підприємства України, близького та далекого зарубіжжя. Щорічно під час форуму презентуються новітні промислові технології, обладнання, інструмент, комплектуючі, послуги. 
Так було й цогоріч. Відгуки учасників та гостей, а також наші коментарі опублікуємо у груднемому номері нашого видання "Інноваційні технології & обладнання".
Єдине, про що хочеться сказати сьогодні, на що звернули увагу окремі фахівці та відвідувачі – відсутність представників вітчизняної (й зарубіжної також) науки. Із установ АН України були представлено розробки лише Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля та Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка. Хоч наші науковці мають що показати і чим зацікавити виробничників. Цю прогалину на нашу думку варто поправити організаторам у найближчому майбутньому.
А загалом – виставка вдалася, незважаючи на складі економічні й політичні обставини, що домінують зараз в України. 
Сподіваємось зустрітись на
XIV МІЖНАРОДНОМУ ПРОМИСЛОВОМУ ФОРУМІ 
24-27 листопада 2015 року

вівторок, 11 листопада 2014 р.

Виставки в Україні. За чи проти?



Чи варто брати участь у вітчизняних виставкових заходах?

Побутує думка, що в Україні, особливо сьогодні у цей складний для держави час, така форма спілкування підприємств-виробників чи їхніх дистриб’юторів зі своїми потенційними клієнтами, як виставки, стала себе вичерпувати, а продаж завдяки особистим контактам безпосередньо на підприємстві у замовника повинен у недалекому майбутньому замінити всі інші види продажу, і тоді така форма спілкування, як виставки, просто відійде у небуття. 
 Спростувати чи підтвердити цю думку маємо шанси побувавши на XIII МІЖНАРОДНОМУ ПРОМИСЛОВОМУ ФОРУМІ – найбільшій промисловій виставці в Україні і єдиній, зареєстрованій у Міжнародній Асоціації Виставкової Індустрії (UFI), що свідчить про найвищий рівень світового визнання для виставки.
Міжнародний промисловий форум відбудеться 1821 листопада 2014 року у  Міжнародному виставковому центрі, що на Броварському проспекті, 15 (станція метро „Лівобережна”).
Форум включає в себе спеціалізовані виставки у галузі металообробки, машинобудування та суміжних областей, а також насичену програму науково-практичних конференцій, семінарів, презентацій учасників форуму.
Учасниками виставки є провідні промислові підприємства України, близького та далекого зарубіжжя. Щорічно під час форуму презентуються новітні промислові технології, обладнання, інструмент, комплектуючі, послуги.
Організаторами заходу цьогоріч є:
- Міністерство промислової політики України
- Українська національна компанія «Укрверстатоінструмент» 
- ТОВ «Міжнародний виставковий центр».


Деталі у організаторів:
тел.: (044) 201-11-65,
                                                                 

XIII МІЖНАРОДНОГО ПРОМИСЛОВОГО ФОРУМУ
запрошує відвідати у найбільшу промислову виставку в Україні!
ДО ЗУСТРІЧІ НА СТАНДІ ВИДАННЯ
18-21 ЛИСТОПАДА!
                                

пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

Завершив роботу інформаційно-комунікативний захід «Науково-технологічне забезпечення оборонно-промислового комплексу України»



Міністерством освіти і науки України разом з Національною академією наук України 14-16 жовтня 2014 року у Виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза» було проведено інформаційно-комунікативний захід «Науково-технологічне забезпечення оборонно-промислового комплексу України».
У рамках заходу були представлені зразки продукції для оборонно-промислового комплексу, завершені проекти, що готові до впровадження у виробництво, та перспективні дослідно-конструкторські роботи за тематичними напрямами: високоточна зброя, індивідуальний захист, прилади та системи інфрачервоного діапазону, високоточне позиціонування цілей та об'єктів. Відбулася дискусія науковців та виробників щодо комплексного забезпечення потреб Збройних Сил України.
В інформаційно-комунікативному заході взяло участь близько 250 учасників: військові експерти, провідні вчені наукових установ та вищих навчальних закладів, інженери та конструктори державних підприємств, представники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національних академій наук, установ та організацій оборонно-промислового комплексу, неурядових організацій, а також представники бізнесових кіл. 
На загальній дискусійній панелі були обговорені проблеми науково-технологічного забезпечення обороноздатності України, перспективних  напрямів розвитку технологій та техніки військового призначення, інструментів державної підтримки підприємств ОПК України в підвищенні їх науково-технологічного рівня.
Дискусійну панель вів Міністр освіти і науки України  Квіт С.М.. У виступах Наумовця А.Г. віце-президента НАН України; Комісаренка С.В. директора Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України; Уруського О.С.  заступника генерального директора Державного концерну «Укроборонпром»; Стельмах Н.Г. координатора Фонду "Крила Фенікса"; Тімченка В.М. голови Товариства сприяння обороні України; Ільченка М.Ю. проректора з наукової роботи НТУ «КПІ»; Товажнянського  Л.Л. ректора НТУ «ХПІ» були представлені  результати провідних наукових установ та ВНЗ в сфері оборони та безпеки, підняті проблемні питання науково-технологічного забезпечення ОПК, зокрема, необхідність поліпшення законодавчих умов та стимулів для створення та впровадження нових технологій та техніки військового призначення.
У рамках заходу результативно працювали тематичні секції.
Актуальність проблем, про які йшлося на засіданні секції «Нові технології і матеріали для сучасного військового озброєння, техніки та системи захисту території і об’єктів», обумовлена подіями які відбуваються на сході нашої держави, в зоні проведення АТО. Роботу секції вів Уруський Олег Семенович, заступник гендиректора Державного концерну «Укроборонпром».
Були розглянуті питання щодо створення та використання безпілотних авіаційних систем спеціального призначення, нових керамічних матеріалів з високим опором проникнення для захисту особового складу і військової техніки, нових матеріалів у створенні високоенергоємних і потужних акумуляторів та гібридних суперконденсаторів для озброєння та військової техніки.
Про результати наукових розробок доповіли представники вузівської, академічної та заводської науки, зокрема, Гайдачук О.В., проректор з наукової роботи Національного аерокосмічного університету ім. М. Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут", Харченко В.П.  проректор з наукової роботи Національного авіаційного унівеститету, Богданов О.К. заступник генерального конструктора ДП «Антонов, Маслов В.П.  завідувач відділу Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, Товажнянський Л.Л.. ректор НТУ “ХПІ”  та інші.
За результатами обговорення проблем науково-технологічного забезпечення обороноздатності України учасниками заходу внесені пропозиції до рекомендацій  щодо розвитку і підвищення науково-технічного та технологічного потенціалу оборонної промисловості України, в тому числі за державної підтримки та інтегрування до програм оборонно-промислової кооперації з іншими країнами. Також була акцентована увага на необхідності, вже сьогодні, вченим приступити до нових розробок, результати яких можуть допомогти українській армії найближчим часом.
Участь у заході взяв і наш Фізико-механічний інститут ім Г.В. Карпенка. Під час огляду експозиції А.Г. Наумовець звернув увагу представників оборонного відомства на розробки інституту у галузі вібродіагностики та відновлення деталей для потреб бронетехніки.
За активну участь в інформаційно-комунікативному заході «Науково-технологічне забезпечення оборонно-промислового комплексу України» Фізико-механічний інститут ім Г.В. Карпенка нагороджено Дипломом.
Під час роботи секції «Нові технології для військової медицини» відбулась цікава та корисна дискусія. Модератором секції був визнаний науковець – академік Національної академії наук України та Національної академії медичних наук України, доктор біологічних наук, професор Комісаренко Сергій Васильович.
На секції було представлено низку науково-технічних розробок, які могли зацікавити потенційних замовників від держави та бізнесу. Представлені розробки мали військове та цивільне призначення.
Так, Інститутом експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького була представлена вуглецева пов’язка Борисфен, яка є перспективною під час лікування ран та опіків.
Науковцями Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М.Францевича були представлені біоактивні керамічні композиційні матеріали для відновлення кісткової тканини при пораненнях, травмах, хворобах (біоактивні композити СИНТЕКІСТЬ). За властивостями представлені хірургічні матеріали знаходяться на рівні кращих закордонних аналогів, або перевершують їх, або не мають зарубіжних аналогів. Ефективність матеріалів, які вже розроблені і мають дозвіл на клінічне застосування, доведена сотнями операцій в різних галузях кісткової хірургії. При цьому вартість всіх матеріалів у 8-20 разів менша закордонних аналогів.
Відзначено було і цікаву розробку наукового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка має медичне призначення у вигляді протиопікового засобу на основі наночастинок меланіну. Дерматотропний препарат дозволяє прискорити загоєння шкіри і слизових оболонок різного ґенезу. Крім того, гоєння відбувається без утворення грубих рубців. На сьогодні, Університет шукає промислових партнерів, зацікавлених у розробці промислових зразків запропонованого дерматотропного засобу.
Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона були представлені апарати високочастотного зварювання живих тканин, зокрема розроблені Інститутом мобільні системи ЕКВЗ-300М і ЕКВЗ-300МДУ та дослідні зразки апаратів конвекційно-інфрачервоної обробки живих тканин (ТПБ-65, ТПБ-65Б, ТПБ-65Авт і ТПБ-65Ак) незамінні для хірургів, що працюють у військово-польових умовах, станцій швидкої допомоги, санітарної авіації. Вказані мобільні апарати отримали найвищу оцінку діючих хірургів, що працювали в умовах бойових дій. Як відзначив доповідач, Інститутом створене виробництво, яке дозволяє повністю задовольнити потреби України в даному виді устаткування.
Колектив вчених Київського національного університету технологій та дизайну представив розроблену ним технологію одержання термостійких шкіряних матеріалів з високими показниками пружно-пластичних і гігієнічних властивостей. Отримані матеріали можуть застосовуватися для індивідуального захисту військовослужбовців.
Під час роботи секції «Інформаційні технології: проблеми передачі та захисту інформації» відомі в Україні фахівці велику увагу  приділили когнітивним технологіям прогнозування, стратегічного планування та проектування майбутнього, засобам і методам інформаційно-психологічного впливу в сетецентричних війнах та проблемам інформаційної безпеки в сучасних інформаційних мережах.
Щодо безпеки "зв’язку як матеріальної основи управління" основна увага була зосереджена на доступності супутникових інформаційних технологій для застосування в зоні АТО та були озвучені цікаві інноваційні пропозиції щодо вирішення завдань захисту інформації в умовах неефективного управління державними ресурсами. На думку експертів, запропоновані  інновації можуть бути втіленими досить швидко, так як в Україні на ринку озброєння та військового спорядження з'явилися нові крупні недержавні замовники. Відомий експерт Юрій Когут звернув увагу присутніх, що неадекватна  реакція суспільства на зміну моделі ринку озброєнь може призвести до більш негативних наслідків, ніж усі разом проблеми передачі та захисту інформації.
У підсумку було зазначено, що в Україні ухвалена Доктрина інформаційної безпеки, існує низка нормативних документів щодо захисту національного інформаційного простору і покладено окремі завдання на відповідні виконавчі органи. Проте, не визначено державний орган, який має забезпечити координацію робіт у сфері інформаційної безпеки. В країні відсутня система забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави та мають місце очевидні проблеми, які потребують державного втручання і правового врегулювання.
 Під час загальної дискусії «Перспективи науково-технологічного забезпечення оборонно-промислового комплексу України» Міністр освіти і науки Сергій Квіт підкреслив важливість проведення форуму та зазначив, що неоголошена війна проти нашої країни потребує проведення таких заходів, що об’єднують всіх розробників, замовників, виробників оборонних технологій разом. За словами Міністра, якраз впровадження нових технологій забезпечує економічний розвиток держави та високий рівень життя населення.
Сергій Квіт також повідомив, що, попри суттєве недофінансування досліджень та відтік професійних кадрів з наукової сфери, хоч Україна і досі залишається в числі країн-лідерів у сфері науки з виробництва сучасного озброєння. Серед підприємств, що займаються удосконаленням наявної та розробкою нової техніки, виробництвом обладнання та устаткуванням озброєння, Сергій Квіт назвав державні підприємства «Буран», АТ «Артем», «Квант», «Прогрес», завод імені Малишева, Конструкторське бюро з машинобудування імені Морозова, КБ Південне та інші. На думку Міністра, ці підприємства своєю продукцією та технологіями охоплюють усі галузі оборонно-промислового комплексу: виробництво бронетанкової техніки, морської, спеціальної авіатехніки, повітряної оборони, артилерійського та високоточного озброєння. Завдяки цим підприємствам Україна входить до числа постачальників бронетанкової техніки та систем захисту броньованої техніки. Для захисту танків розроблено конкурентоспроможні вітчизняні системи динамічного захисту «Ніж», динамічного активного захисту «Дуплет», комплексного активного захисту «Заслон». Ці системи впроваджено у виробництво, прийнято на озброєння Збройних сил України, також постачаються на експорт. «Це приклад збереження та розвитку науково-технічного потенціалу оборонно-орієнтовних підприємств, тому ми повинні подумати, як збільшити їх кількість», наголосив Міністр освіти і науки.
Як зазначив Сергій Квіт, бойові дії на Донбасі виявили низку проблем оборонно-промислового комплексу. Зокрема, залежність української техніки від іноземних комплектуючих, відсутність замкнутого циклу її виробництва, різні стандарти зброї української, Євросоюзу та НАТО. Серед головних проблемних питань Міністр назвав обмежені можливості бюджету щодо фінансування галузі. Тому необхідно визначити  пріоритетні напрями, де українська галузь конкурентоздатна та забезпечить імпортну незалежність.  Міністр навів приклад того, як Україна сьогодні змушена купувати дорогі безпілотники іноземного виробництва, при тому, що західні постачальники не гарантують супроводу їх експлуатації. «Водночас, маємо низку перспективних вітчизняних розробок, які тут представлені. Але їх досі купують для армії волонтери, тому що вони вважаються «саморобками», оскільки не пройшли відповідної сертифікації. Так, може, нам потрібно концентрувати зусилля, аби швидко довести ці розробки до потрібного рівня для наших збройних сил рівня?», - поставив риторичне запитання Сергій Квіт.
За словами Міністра освіти і науки, важливим кроком у сфері національної безпеки та оборони має стати цільове фінансування програм та наукових проектів для створення й впровадження сучасних технологій.
Сергій Квіт також запевнив учасників заходу, що за результатами обговорення питань заходу Міністерство освіти і науки ініціює розроблення та ухвалення в найкоротші терміни необхідних нормативно-правових актів. «Вже зараз пропоную створити спільним наказом МОН, НАН України та Укроборонпрому міжвідомчу робочу групу для дієвої координації наших зусиль».