середа, 30 січня 2019 р.

Анафема як засіб збереження пам’яті



"..пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить.."
- Іоанна, 8:32



В березні цього річ минає 380 років від дня народження незаслужено забутого на довгі століття одного з перших борців за незалежну Україну – гетьмана Івана Мазепи.

На порозі ювілейного "мазепинського року", коли в Україні будуть відзначати 380-річницю з дня народження та 310-річницю з дня смерті розкажемо про нього все, що вдасться зібрати на сторінках інтернету з джерел відомих і не дуже.
Можливо наша розповідь буде неповною, чи повторюватиме уже відому інформацію – не судіть строго. Постать найбільш відомого в Європі та Америці представника України того заслуговує.
Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Серед найбільш відомих творів — гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Л. Булянже, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського; поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова. І доречі пам’ять про гетмана найкраще зберегли вороги його!
Парадокс, але понад три століття, кожен рік, у першу неділю великоднього посту в усіх церквах Російської імперії (як тодішньої, так і новочасної) з амвона проклинали гетьмана Мазепу, проголошували йому анафему і хоч таким чином підтримуючи пам’ять про Гетьмана. Бо хто умів думати – то мав би зацікавитися, – а за що ж йому така «честь»?
Легенда про Мазепу, яка надихала романтиків, почала гуляти по світу ще наприкінці XVII ст. Саме в той час написав свої спогади придворний історіограф Ян Хрізіст Пасік, який служив при дворі короля Яна Казимира разом із молодим Іваном Мазепою. Сюжет Пасіка такий: неподалік від маєтку Мазепи на Волині знаходився маєток Станіслава Фальбовського. Між молодим шляхтичем і юною дружиною літнього сусіда спалахнув роман. Фальбовський вистежив коханців і наказав слугам роздягнути юнака, прив'язати його до коня і пустити навпростець крізь зарості терну і глоду. Колючі гілки пошматували тіло горе коханця.
Коли, нарешті, напівмертвий Мазепа дістався свого будинку, сторожа і дворові спочатку не впізнали і не пустили його, тому майбутній гетьман мало не помер.
А тому, що Мазепа як справжній козак не упускав жодної можливості звабити красивих дівчат. Тому в Європі Мазепа-коханець – популярний персонаж численних творів часу романтизму,  але найбільш відомий як садомазохістський образ героя-коханця, жорстоко покараного за те, що наставив роги законному, але старому чоловікові-шляхтичу.
Що ж саме так подобалося класиці романтизму в цій історії? Буквально все! Лоскотали уяву прив'язка до конкретної історичної території, достовірність дійових осіб і невигадані пристрасті - кохання, ревнощі, мстивий рогоносець і благородний юнак у боротьбі за даму серця. Дія відбувалася в незвичному для європейця антуражі: десь у Польщі, з якої згодом кінь несе Мазепу дикими степами в невідоме і таємниче Запоріжжя.
Детальніше про долю найбільш відомого у світі політичного діяча України, а також про враження від вистави «Мазепа», трагедії на п'ять дій, написаної Юлієм Словацьким у Парижі в другій половині 1839 року, виданої в 1840 році, також у Парижі у постановці львівського Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької читайте у наступних номеррах нашого інтернет-видання «Інноваційні технології&обладнання».


понеділок, 21 січня 2019 р.

Час рікою пливе. І все швидше та швидше...



Мабуть усі помітили пришвидшений плин часу. Особливо останнім часом дні, тижні, та врешті роки минають з неймовірною швидкістю. Ми намагаємося списати брак часу на свою неорганізованість, вікові особливості організму, відсутність більш-менш значущих подів у нашому житті тощо. Одначе до завершення якоїсь справи нам завжди не вистачає кількох хвилин, годин, дня. Але ж у добі як було, так і є 24 години.
Чому нас переслідує відчуття, що тижні, місяці та роки пролітають дедалі швидше? Чи дійсно ми сприймаємо час інакше в різному віці і чи можна уповільнити його хід?
Американський біолог Роберт Б. Сотерн вирішив дізнатися на власному досвіді, чи відчує він сам ефект прискорення часу.
Впродовж 45 років п'ять разів на день він вимірював і записував температуру свого тіла, артеріальний тиск, пульс та свою оцінку проходження хвилини.
Хоча його теорія викликає скепсис у багатьох науковців, Сотерну вдалося виявити дещо цікаве про наше сприйняття часу.
З віком його вміння оцінити час стало менш точним - час, вочевидь, почав прискорюватися.
Втім, все не так просто, як здається на перший погляд. Те, як ми відчуваємо час, багато в чому залишається загадкою. Вченим не вдалося виявити в мозку єдиної ділянки, яка відповідала би за цей процес.
Ми маємо біологічний годинник, який керує нашими добовими циклами сну та пробудження, однак він жодним чином не впливає на наше сприйняття швидкості часу: секунд, хвилин або навіть років.
Попри всі ці спостереження, ідея, що плин часу з віком здається швидшим, є цілковитим міфом.
Насправді, все залежить від інтервалу часу, про який ідеться. В ході досліджень дорослі середнього віку зазначали, що години і дні минають так само, як і раніше, а от прискорюються насамперед роки.

Причини цього феномену Клаудіа Гаммонд описала в своїй книжці "Деформація часу: досліджуємо загадки нашого сприйняття часу" (Time Warped: Unlocking the mysteries of Time Perception).
Річ у тім, що ми зазвичай оцінюємо хід часу двома способами.
Ми дивимося на нього в перспективі, запитуючи себе, як швидко іде час у даний момент. І ми також оцінюємо його в ретроспективі, тобто замислюємося, як швидко минув вчорашній день чи тиждень?
Якщо відчуття в цих двох перспективах збігаються, плин часу здається рівномірним. Однак іноді ці відчуття розходяться.
Цікаве пояснення мінливості часу дав відомий вчений-фізик, доктор технічних наук, член-кореспондент Білоруської академії наук Альберт-Віктор Вейник. Він висунув гіпотезу, що у часу, як у фізичного явища, є матеріальний носій – так зване «хрональне поле». У ході експериментів академік власний наручний електронний годинник поміщав у розроблену ним установку. Перемикаючи кнопки, він демонстрував колегам, як той самий прилад сповільнює чи прискорює свій хід, на відміну від усіх інших хронометрів поза установкою Вейника. Вчений переконував, що найменша частинка «хроносфери» невпинно скорочується. Відтак швидше відбуваються усі процеси – старіє людина і все живе на Землі, старіє сама планета.
Подібне твердження висловили американські вчені Браунлі та Уард. Вони на прикладі наближення Землі до Сонця пояснили: чим більше зменшується ця відстань, тим швидше для нас плине час. При цьому в добі лишається 24 години, але їхня тривалість суттєво скорочується.
«Et minuentur anni sicut menses            «І роки зробляться короткими наче місяці,
et menses sicut septimana                                                     і місяці ніби тижнями,
et septimana sicut dies                                                     і тижні ніби днями, 
et dies sicut horae».                                                            і дні ніби годинами». 
         Ці рядки написані у IV столітті, у них втілено пророцтво Сивілли Тибуртинської.
І як тут не згадати християнські пророцтва про кінець світу? Зокрема у «Посмертному зверненні» преподобного Ніла Мироточивого Афонського (1815 р.) йдеться про те, що в останню епоху існування людства, коли буде царювати антихрист, з часом буде відбуватися взагалі щось незрозуміле. Подібне застереження можна знайти і у пророків ісламу.
Втім феномен скорочення часу, хоч би хто за ним стояв: Христос чи антихрист, є ознакою кінця світу.

Порівняймо із цими рядками вислів німецького інженера-електрика та підприємця Вернера фон Сіменса. У 1886 році Сіменс дійшов висновку, що в основі низки винаходів лежить один закон: “Цей закон, який досить чітко простежується, є законом постійного прискорення нашого нинішнього культурного розвитку. Періоди часу, які раніше потребували століть, а на початку нашої доби – лише десятиліть, сьогодні розгортаються протягом років і часто входять у дійсність уже цілком сформованими. З одного боку, тут ми маємо справу із природним чергуванням однієї з форм прояву нашого культурного поступального розвитку [...], з іншого ж боку – із впливом науково-технічного прогресу, що постійно омолоджується”.
Формально обидва визначення часу навдивовиж схожі між собою. В обох випадках автори – попри всі контекстуальні чи семантичні відмінності – апелюють до “ущільнених” періодів часу або й прямо називають їх. Текст Сивілли Тибуртинської відсилає нас до феномена скорочення часу перед кінцем світу. Текст інженера-електрика відсилає читача до феномена прискорення на тлі прогресу. Отже, при детальному й точному розгляді тут ідеться про позиції, відмінності між якими досить чітко простежуються. В одному випадку прискорення стосується самого часу, і внаслідок нього ущільнюються часові періоди, запозичені у природи – роки, місяці та дні. Тобто йдеться про перетворення природного часу з волі Господньої, рівномірний ритм якого скорочується перед грядущим Страшним Судом.
В іншому випадку, – хоча б через причини, продиктовані природничими науками – навіть не допускається думка про можливість зміни природного часу самого по собі. Він – як твердить Ньютон – завжди залишається однаковим у своєму плині. Але в рамках хронології, обґрунтованої природними факторами, дедалі швидшими темпами відбувається прогресуючий розвиток науки й культури та їхнє поширення. І хоча природний час залишається при цьому завжди однаковим сам по собі, але змістовне заповнення людиною цього часу здійснюється дедалі швидше. Отже, попри семантичну подібність маємо справу із двома різними, ба навіть взаємно суперечливими, висновками. В тексті Сивілли відбувається скорочення самого часу, в тексті інженера пришвидшується поява інновацій та вдосконалень у межах однакових періодів часу.
Отже, визначення феноменів скорочення часу та прискорення здійснюються однаковим чином, однак за цими дефініціями стоять різні уявлення або ж різний комплексний зміст.
Таким чином ми сягнули стрижневої частини нашого питання: чи є зв’язок між одним та іншим? Чи можна вважати мовну подібність формулювань і визначень часу свідченням зв’язку? І чи немає в нас підстави говорити навіть про секуляризацію християнських апокаліпсичних очікувань кінця світу, які власне й покликали до життя постулат прискорення?

Детальніше про проблему прискорення часу і докази того, що сучасна доба стала на шість годин коротшою (так-так це не помилка друку) читайте у наступному номері нашого інтернет-видання «Інноваційні технології&обладнання».

пʼятниця, 18 січня 2019 р.

Завершуємо цикл!

Вода, набрана в ніч з 18 на 19 січня, з 0:10 до 1:30 або трохи пізніше, споконвіку вважалася чудотворною. У цей час “відкривається небо” і, вважають православні, молитва, звернена до Бога, буде обов’язково почута.

понеділок, 14 січня 2019 р.