Анатолій Загородній, президент Національної академії наук України про розробки науковців для безпеки і оборони

 

Ми пам'ятаємо!

 Фото УНІАН

Прийде ще час…

     Переглянули ми з дружиною, і треба сказати із великим задоволенням, у Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької виставу «ЛЬВІВСЬКЕ ТАНГО».
     “Прийде ще час, коли затужиш ти за мною, прийде ще час, коли згадаєш наші дні…” Львів 30-х років… Аромат кави, цукерня «Бджілка» з пампухами, смаколики від пані Телічкової і…. «Ябцьо-джаз».
      Гурт, що полонив Львів. Від їх пісень у ритмі танго львів’яни шаленіли. Слова переписували, наспівували на вулицях, на усіх застіллях та забавах. І тільки обрані знали, що це мелодії закоханого…
     Історія кохання у ритмі львівського танго. 

Співає Микола Свистун, майор УПА.

 Романтичну історію про долі Богдана Весоловського і його музи, його любові красуні Рени, про перше кохання, що тривало так недовго, але таке ніжне, романтичне і вічне у піснях читайте у останньому цьогорічному номері нашого видання в розділі «Віхи історії».

Криза мовознавства

 Останнім часом в соціальних мережах шириться полеміка про вживання української мови в побуті російськомовними громадянами України. У тому числі й тими, хто захищає нашу землю і знищує окупантів.Проблема виникає час від часу й підігрівається як внутрішніми так і зовнішніми ворогами, а особливо ультрапатріотами які піднімають проблему на обговорення як вчасно так і «не на часі». Хоч сама проблема лежить значно глибше і стросується не лише побуту, а й кризи вітчизняної освіти і науки у мовному питанні. А вирішувати щось треба! І то нагально...

        Крайня суперечка щодо «дієвидла» (оригінальний переклад слова interface) вкотре показала в якій глибокій кризі перебуває українська освіта й наука щодо рідної мови, а особливо це стосується лінгвістики й перекладознавства. У багатьох інших галузях теж, Олег Хома дуже добре розповідав про аналогічну ситуацію в історії філософії. Втім, історики філософії мають принаймні колектив «Європейського словника філософій», «Sententiae», а також кілька приватних і грантових ініціатив із якісного видання перекладів першоджерел, тоді як у мовознавстві в нас провал за провалом: від кривого «нового правопису» до вражаюче непрофесійного СУМ-20 та відсутності повноцінного корпусу української мови на 32-му році незалежності (а без корпусу неможливі ні якісні академічні словники, ні адекватні рішення з унормування). Звісно, є окремі хороші ініціативи й навіть невеличкі корпуси, але все це дуже розрізнено й ізольовано, тримається виключно на ентузіазмі й доброчесності окремих подвижників. Це падіння загального наукового рівня (яке швидко тягне за собою й тотальне падіння загальноосвітнього рівня) призводить до того, що немає великої різниці між аматорами, які вигадують оригінальні словечка, середньостатистичними власниками мовознавчих дипломів, і навіть титулованими академіками з дуже сумнівними якщо не компетенціями, то мотивами (багато що скидається на свідому диверсію).

Роздуми Дмитра Кузьменка, незалежного локалізатора, перекладача, художника, PhD читайте у листопадовому номері нашого видання.