четвер, 11 липня 2013 р.

Українська наука… Quo Vadis?

До 95-ліття АН України


Україна посіла 71-е місце у рейтингу
«Global Innovation Index 2013», втративши
лише за минулий рік вісім позицій.
(за даними Корнельського університету,
бізнес-школи INSEAD та Всесвітньої організації
інтелектуальної власності WIPO)

І це не перший сигнал про плачевний стан вітчизняної науки, що мав би дати поштовх до прийняття невідкладних заходів щодо суттєвого оновлення науково-технічної сфери і як наслідок – підвищення інноваційності розвитку економіки України.
Натомість повстає запитання – чи потрібна нам наука сьогодні взагалі?
Політичні перепетії в країні не залишають місця для інших не менш важливих, а можливо у подальшому й визначальних для економічного зростання України сфер діяльності серед яких (на погляд багатьох відомих вчених-економістів)  найпроблематичнішою залишається наука та інноваційна діяльність.
Загальновідомо в яких несприятливих умовах останнім часом доводиться працювати академічним установам і організаціям. Дефіцит бюджетного фінансування позначається як на процесі наукових досліджень, так і на соціальному становищі працівників НАН України. Розмір заробітної плати в Академії має стійку тенденцію до зниження відносно аналогічного показника не лише у промисловості, але і у галузях економіки в цілому.
Держава втрачає як пріоритетний напрям розвиток науки, без якої про будь-яку стратегію модернізації не може бути й мови. Критично низький рівень підтримки науки відображається на загальному рівні науково-технологічної безпеки. Можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування основ функціонування наукового сектору, що все помітніше призводить до посилення технологічної залежності вітчизняної економіки від країн які ще донедавна намагалися залучити наші наукові досягнення у свої виробничі процеси.
Оскільки більшу частину видатків НАН України (87%) становлять захищені статті, а саме: зарплата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії, то очевидно, що будь-яке їх підвищення вимагає і відповідного збільшення фінансування.
Що ж ми бачимо у 2013 р. щодо цих статей?
На 6,2% передбачено нове підвищення плати за комунальні послуги. На 18,3% заплановано підвищення заробітної плати у бюджетній сфері. Чи дає змогу той обсяг коштів, який Міністерство фінансів довело Академії, вийти на необхідний фонд оплати праці?
Аналіз і розрахунки, проведені ФЕВ Президії НАН України, свідчать: максимум, на що можна розраховувати – це збільшення фонду оплати праці на 5,3%. Дефіцит коштів на оплату праці становив на кінець 2012 року 487,68 млн.грн. (з них 480,9 млн.грн. за КПКВ 6541030).
Керівники установ НАН стоять перед проблемою вибору між скороченням працівників і ганебною практикою неповного робочого часу. Якщо врахувати, що дефіцит фонду оплати праці за такого фінансування становитиме 19,8% від потреб, то з'ясовується, що можуть бути скорочені 7718 працівників НАН України. Не подобається – обирайте інший варіант: вся Академія не буде працювати протягом 2,5 місяців. Але оскільки наше «гуманне» законодавство не дозволяє відпустки за власний рахунок тривалістю більше двох тижнів, то все знову зведеться до практики неповного робочого часу.
Незважаючи на те, що Мінсоцполітики разом з НАН України і профспілкою підготували  проекти нормативних актів стосовно  збільшення видатків на оплату праці у поточному році і вдосконалення оплати праці  у Академії, вони до цього часу так і не втілені у відповідний закон і постанову.

В 1991 році кількість працівників НАН складала 90 тис. осіб, сьогодні – 42 тис. Також, значно знизився показник кількості науковців на одну тисячу населення. За цим рівнем ми зараз скотилися до рівня Молдови, Румунії і Болгарії. Також, значно знизився рівень фінансування науки по відношенню до відсотку ВВП, сьогодні на ці потреби виділяється приблизно 0,3% ВВП замість 1,7%, який встановлений законом. (Із ЗВЕРНЕННЯ до працівників академії голови профспілки працівників НАН України Анатолія Широкова).

За останні 20 років кількість працівників Національної академії наук зменшилась майже в три рази. Ось таку інформацію було надано під час прес-конференції  УНН  профспілковим лідером науковців
На сьогодні Україна має в 2,6 рази меншу частку товарів високотехнологічних видів промислової діяльності в структурі промисловості ніж  відповідна усереднена частка різних регіонів світу, що дає підстави говорити про технологічно неконкурентоспроможну структуру вітчизняної промисловості.
Загалом частка товарів промисловості з низьким та середнім рівнем технологічності  становить 72,5%, тоді як частка високотехнологічних товарів складає лише 27,5%. Впродовж 2000-2012 рр. наукомісткість ВВП зменшилась в 1,3 рази, а  питома вага реалізованої інноваційної продукції за цей же період скоротилась у 1,8 рази. А те, що сировинно-орієнтована економіка не формує умов для забезпечення виробництва продукції з високою часткою доданої вартості, оновлення та модернізації виробництва – факт загальновідомий.
Щоправда, для останніх років характерно зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка не перевищує 0,2% ВВП, тоді як навіть у пострадянських країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5-0,6% ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні в 2,5-5 разів менша, ніж у провідних країнах світу.
Питомі затрати на наукові дослідження у розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше ніж у 70 разів – ніж у США.
Парк наукових приладів та устаткування в науково-дослідних організаціях і лабораторіях безнадійно застарів: 60% з тих, що експлуатується в НАН України, функціонують від 15 до 25 років, в той час як у розвинених країнах світу термін експлуатації такого обладнання не перевищує 5–7 років. Для максимально ефективного використання інтелекту дослідника відсутність сучасної матеріально-технічної бази є чи не головною перешкодою, що впливає на результативність його наукових пошуків. Частка основних засобів наукових організацій в загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становила 0,9%, у тому числі машин та обладнання – 1,3%. Ступінь зношування основних засобів у науковій сфері становив понад 50%.
Недостатній рівень бюджетного фінансування наукових досліджень та щорічне скорочення кількості фахівців, а ще низький рівень правового захисту інтелектуальної власності призводять до зниження рівня науково-технологічної безпеки економіки України.
Подальше зниження бюджетних видатків на виконання наукових та науково-технічних робіт (0,29% від ВВП за підсумком 2012 року (у 2010 році – 0,34% від ВВП) при пороговому значенні у 1,7%) та скорочення кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи і старіння наукових кадрів пояснюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, які вкладаються у розвиток науки, відсутністю мотивацій бізнесу для фінансування інновацій та інвестицій в наукову сферу. 
Для прикладу, за останні вісім років на Львівщині кількість науковців зменшилася на 2 тис. осіб.
На 1 січня 2013 року в організаціях, підприємствах та установах Львівщини, які виконували дослідження і розробки, працювало 5,6 тис. осіб, це порівняно з  2005 роком менше на 2,1 тис. працівників (за матеріалами IA ZIK отриманими в ГУ статистики у Львівській області).
Виконавці досліджень та розробок (дослідники, техніки і допоміжний персонал) становили 80,6% кількості працівників наукових організацій, з них 3,1 тис. осіб – дослідники, 0,5 тис. осіб – техніки, 0,9 тис. осіб – допоміжний персонал.
Майже четверта частина виконавців досліджень та розробок мали наукові ступені (214 докторів і 1019 кандидатів наук). В установах академічного профілю працювало 2393 науковці (серед них 909 фахівців з науковими ступенями), у галузевих наукових організаціях – відповідно 1462 (149), у наукових частинах вищих навчальних закладів – 589 (172), заводському секторі науки – 90 (3).
На виконання наукових і науково-технічних робіт установами, організаціями та підприємствами області витрачено коштів (у фактичних цінах) на 2,8% менше, ніж у 2011 році, їх обсяг становив 300,1 млн грн. За рахунок бюджетних коштів було профінансовано 196,7 млн грн (65,5%). Найбільше державних коштів на виконання наукових та науково-технічних робіт (68,8%) отримали наукові установи академічного профілю, 20,0% − організації галузевої науки, 12,2% – вищі навчальні заклади.
Найвагоміша частка загальної суми державних асигнувань (61,0%) припала на дослідження і розробки в галузі природничих наук, а наукові та науково-технічні роботи в галузі технічних наук були профінансовані з державного бюджету лише на 7,0%.
Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних науковими організаціями у 2012 році, у фактичних цінах зменшився порівняно з 2011 роком на 2,4% і становив 300,8 млн грн.
Переважну частку наукових та науково-технічних робіт (46,9%) виконано організаціями академічного профілю, наукові галузеві установи виконали 37,9% загального обсягу робіт, вищі навчальні заклади – 11,7%, заводська наука – 3,5%.
Найбільше фундаментальних і прикладних досліджень (67,2% від загального обсягу цих досліджень) здійснено в галузі природничих наук, виконанням науково-технічних розробок займалися переважно організації технічної науки (63,3%) та організації, що мають багатогалузевий профіль (20,2%).
А тим часом боротьба за ринки збуту (у першу чергу науковомісткої продукції) щорічно посилюється і за таких умов подальше зниження науково-технологічного рівня вітчизняних виробів загрожує остаточною втратою позицій України на світовому ринку.
Низька диверсифікація промислового виробництва, а також зростання частки середньо та низькотехнологічних виробництв, що утримується на рівні 76%, є небезпечним явищем і закладає підґрунтя до подальшої деградації структури української економіки та уповільнення темпів економічного зростання. Прискорення розвитку економіки України та її рівноправну інтеграцію в міжнародний простір в найближчому майбутньому визначатиме використання першочергово інноваційної складової, що передбачає підвищення ролі науки як впливового інституту рівноправного партнера в мережі соціально-економічних взаємовідносин.
Отже нам слід терміново визначити стратегічні пріоритети державної підтримки розвитку науки і наукової діяльності, що дасть змогу забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів з урахуванням реалій і викликів в умовах загострення фінансово-економічної кризи.
Такими стратегічно пріоритетними напрямами фахівці вважають:
· наукове забезпечення антикризової соціально-економічної політики;
· наукові дослідження з проблем енергозбереження та використання нових джерел енергії;
· відновлення природного середовища, екологічні програми;
· фундаментальні дослідження, які повністю або частково фінансуються за рахунок позабюджетних джерел (відомчих замовлень, міжнародних організацій, ґрантів, підприємств тощо);
· наукові дослідження у сфері розробки та трансферу нових технологій, інновацій, технологічної модернізації промисловості, відновлення основних фондів.
Слід збільшити видатки на розвиток сфери академічної науки, виходячи з того, що ці затрати, як правило, стимулюють не лише науковий пошук, а й так звані «інвестиційні» галузі промисловості (машинобудування, будівництво тощо). Вони, що дуже важливо, не призводять до росту інфляції.
Необхідно стимулювати створення наукомістких корпорацій шляхом інтеграції наукових, промислових і фінансових структур шляхом об’єднання науково-конструкторських і виробничих підприємств за однотипними видами НДДКР та використанням технологічних процесів; визначити сферу галузей, що складатимуть основу нового технологічного укладу економіки, та відповідно до економічної і науково-технологічної політики держави, брати кооперативну участь у їх науковому забезпеченні. Важливо  вибирати пріоритетні напрями розвитку, уникати їх дублювання; розвивати дослідницьку, дослідно-експериментальну бази наукового приладобудування, мережі центрів колективного користування, довести фінансування приладної бази науки мінімум до 5% обсягів коштів, що виділяються з бюджету.
Тільки таким чином, за умови вибору інноваційного шляху розвитку, Україна матиме можливість посісти належне місце в Європі і світі .
Також можна забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, замінивши сировинний вектор розвитку економічних процесів, що на сьогодні формується стихійно .
   Потребує суттєвого оновлення система управління науково-технічною та інноваційною сферою в Україні. Сьогоднішня система управління інноваціями, якби її не старалися прикрашувати – це рівень початку 90-х років минулого століття.
 А мова має йти про створення в Україні принципово нової дієздатної національної системи, яка б функціонувала на ринкових засадах, на принципах самовідтворення, із залученням талановитої молоді для роботи в науці й першочергової державної підтримки. Наявний на сьогодні інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. .
Утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави у поєднанні з завданнями європейської інтеграції – ось мета, що мала б лягти в основу  стратегії розвитку вітчизняної науки на найближчі роки.

Підготував Михайло Заліско 
(за матеріалами УНН, ІА ZIK та УП)