Українська наука… Quo Vadis?

До 95-ліття АН України

Україна посіла 71-е місце у рейтингу

«Global Innovation Index 2013», втративши

лише за минулий рік вісім позицій.

(за даними Корнельського університету,

бізнес-школи INSEAD та Всесвітньої організації

інтелектуальної власності WIPO)

І це не перший сигнал про плачевний стан вітчизняної науки, що мав би дати поштовх до прийняття невідкладних заходів щодо суттєвого оновлення науково-технічної сфери і як наслідок – підвищення інноваційності розвитку економіки України.

Натомість повстає запитання – чи потрібна нам наука сьогодні взагалі?

Політичні перепетії в країні не залишають місця для інших не менш важливих, а можливо у подальшому й визначальних для економічного зростання України сфер діяльності серед яких (на погляд багатьох відомих вчених-економістів)  найпроблематичнішою залишається наука та інноваційна діяльність.

Загальновідомо в яких несприятливих умовах останнім часом доводиться працювати академічним установам і організаціям. Дефіцит бюджетного фінансування позначається як на процесі наукових досліджень, так і на соціальному становищі працівників НАН України. Розмір заробітної плати в Академії має стійку тенденцію до зниження відносно аналогічного показника не лише у промисловості, але і у галузях економіки в цілому.

Держава втрачає як пріоритетний напрям розвиток науки, без якої про будь-яку стратегію модернізації не може бути й мови. Критично низький рівень підтримки науки відображається на загальному рівні науково-технологічної безпеки. Можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування основ функціонування наукового сектору, що все помітніше призводить до посилення технологічної залежності вітчизняної економіки від країн які ще донедавна намагалися залучити наші наукові досягнення у свої виробничі процеси.

Оскільки більшу частину видатків НАН України (87%) становлять захищені статті, а саме: зарплата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії, то очевидно, що будь-яке їх підвищення вимагає і відповідного збільшення фінансування.

Що ж ми бачимо у 2013 р. щодо цих статей?

На 6,2% передбачено нове підвищення плати за комунальні послуги. На 18,3% заплановано підвищення заробітної плати у бюджетній сфері. Чи дає змогу той обсяг коштів, який Міністерство фінансів довело Академії, вийти на необхідний фонд оплати праці?

Аналіз і розрахунки, проведені ФЕВ Президії НАН України, свідчать: максимум, на що можна розраховувати – це збільшення фонду оплати праці на 5,3%. Дефіцит коштів на оплату праці становив на кінець 2012 року 487,68 млн.грн. (з них 480,9 млн.грн. за КПКВ 6541030).

Керівники установ НАН стоять перед проблемою вибору між скороченням працівників і ганебною практикою неповного робочого часу. Якщо врахувати, що дефіцит фонду оплати праці за такого фінансування становитиме 19,8% від потреб, то з'ясовується, що можуть бути скорочені 7718 працівників НАН України. Не подобається – обирайте інший варіант: вся Академія не буде працювати протягом 2,5 місяців. Але оскільки наше «гуманне» законодавство не дозволяє відпустки за власний рахунок тривалістю більше двох тижнів, то все знову зведеться до практики неповного робочого часу.

Незважаючи на те, що Мінсоцполітики разом з НАН України і профспілкою підготували  проекти нормативних актів стосовно  збільшення видатків на оплату праці у поточному році і вдосконалення оплати праці  у Академії, вони до цього часу так і не втілені у відповідний закон і постанову.

В 1991 році кількість працівників НАН складала 90 тис. осіб, сьогодні – 42 тис. Також, значно знизився показник кількості науковців на одну тисячу населення. За цим рівнем ми зараз скотилися до рівня Молдови, Румунії і Болгарії. Також, значно знизився рівень фінансування науки по відношенню до відсотку ВВП, сьогодні на ці потреби виділяється приблизно 0,3% ВВП замість 1,7%, який встановлений законом. (Із ЗВЕРНЕННЯ до працівників академії голови профспілки працівників НАН України Анатолія Широкова).

За останні 20 років кількість працівників Національної академії наук зменшилась майже в три рази. Ось таку інформацію було надано під час прес-конференції  УНН  профспілковим лідером науковців

На сьогодні Україна має в 2,6 рази меншу частку товарів високотехнологічних видів промислової діяльності в структурі промисловості ніж  відповідна усереднена частка різних регіонів світу, що дає підстави говорити про технологічно неконкурентоспроможну структуру вітчизняної промисловості.

Загалом частка товарів промисловості з низьким та середнім рівнем технологічності  становить 72,5%, тоді як частка високотехнологічних товарів складає лише 27,5%. Впродовж 2000-2012 рр. наукомісткість ВВП зменшилась в 1,3 рази, а  питома вага реалізованої інноваційної продукції за цей же період скоротилась у 1,8 рази. А те, що сировинно-орієнтована економіка не формує умов для забезпечення виробництва продукції з високою часткою доданої вартості, оновлення та модернізації виробництва – факт загальновідомий.

Щоправда, для останніх років характерно зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка не перевищує 0,2% ВВП, тоді як навіть у пострадянських країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5-0,6% ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні в 2,5-5 разів менша, ніж у провідних країнах світу.

Питомі затрати на наукові дослідження у розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше ніж у 70 разів – ніж у США.

Парк наукових приладів та устаткування в науково-дослідних організаціях і лабораторіях безнадійно застарів: 60% з тих, що експлуатується в НАН України, функціонують від 15 до 25 років, в той час як у розвинених країнах світу термін експлуатації такого обладнання не перевищує 5–7 років. Для максимально ефективного використання інтелекту дослідника відсутність сучасної матеріально-технічної бази є чи не головною перешкодою, що впливає на результативність його наукових пошуків. Частка основних засобів наукових організацій в загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становила 0,9%, у тому числі машин та обладнання – 1,3%. Ступінь зношування основних засобів у науковій сфері становив понад 50%.

Недостатній рівень бюджетного фінансування наукових досліджень та щорічне скорочення кількості фахівців, а ще низький рівень правового захисту інтелектуальної власності призводять до зниження рівня науково-технологічної безпеки економіки України.

Подальше зниження бюджетних видатків на виконання наукових та науково-технічних робіт (0,29% від ВВП за підсумком 2012 року (у 2010 році – 0,34% від ВВП) при пороговому значенні у 1,7%) та скорочення кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи і старіння наукових кадрів пояснюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, які вкладаються у розвиток науки, відсутністю мотивацій бізнесу для фінансування інновацій та інвестицій в наукову сферу. 

Для прикладу, за останні вісім років на Львівщині кількість науковців зменшилася на 2 тис. осіб.

На 1 січня 2013 року в організаціях, підприємствах та установах Львівщини, які виконували дослідження і розробки, працювало 5,6 тис. осіб, це порівняно з  2005 роком менше на 2,1 тис. працівників (за матеріалами IA ZIK отриманими в ГУ статистики у Львівській області).

Виконавці досліджень та розробок (дослідники, техніки і допоміжний персонал) становили 80,6% кількості працівників наукових організацій, з них 3,1 тис. осіб – дослідники, 0,5 тис. осіб – техніки, 0,9 тис. осіб – допоміжний персонал.

Майже четверта частина виконавців досліджень та розробок мали наукові ступені (214 докторів і 1019 кандидатів наук). В установах академічного профілю працювало 2393 науковці (серед них 909 фахівців з науковими ступенями), у галузевих наукових організаціях – відповідно 1462 (149), у наукових частинах вищих навчальних закладів – 589 (172), заводському секторі науки – 90 (3).

На виконання наукових і науково-технічних робіт установами, організаціями та підприємствами області витрачено коштів (у фактичних цінах) на 2,8% менше, ніж у 2011 році, їх обсяг становив 300,1 млн грн. За рахунок бюджетних коштів було профінансовано 196,7 млн грн (65,5%). Найбільше державних коштів на виконання наукових та науково-технічних робіт (68,8%) отримали наукові установи академічного профілю, 20,0% − організації галузевої науки, 12,2% – вищі навчальні заклади.

Найвагоміша частка загальної суми державних асигнувань (61,0%) припала на дослідження і розробки в галузі природничих наук, а наукові та науково-технічні роботи в галузі технічних наук були профінансовані з державного бюджету лише на 7,0%.

Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних науковими організаціями у 2012 році, у фактичних цінах зменшився порівняно з 2011 роком на 2,4% і становив 300,8 млн грн.

Переважну частку наукових та науково-технічних робіт (46,9%) виконано організаціями академічного профілю, наукові галузеві установи виконали 37,9% загального обсягу робіт, вищі навчальні заклади – 11,7%, заводська наука – 3,5%.

Найбільше фундаментальних і прикладних досліджень (67,2% від загального обсягу цих досліджень) здійснено в галузі природничих наук, виконанням науково-технічних розробок займалися переважно організації технічної науки (63,3%) та організації, що мають багатогалузевий профіль (20,2%).

А тим часом боротьба за ринки збуту (у першу чергу науковомісткої продукції) щорічно посилюється і за таких умов подальше зниження науково-технологічного рівня вітчизняних виробів загрожує остаточною втратою позицій України на світовому ринку.

Низька диверсифікація промислового виробництва, а також зростання частки середньо та низькотехнологічних виробництв, що утримується на рівні 76%, є небезпечним явищем і закладає підґрунтя до подальшої деградації структури української економіки та уповільнення темпів економічного зростання. Прискорення розвитку економіки України та її рівноправну інтеграцію в міжнародний простір в найближчому майбутньому визначатиме використання першочергово інноваційної складової, що передбачає підвищення ролі науки як впливового інституту рівноправного партнера в мережі соціально-економічних взаємовідносин.

Отже нам слід терміново визначити стратегічні пріоритети державної підтримки розвитку науки і наукової діяльності, що дасть змогу забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів з урахуванням реалій і викликів в умовах загострення фінансово-економічної кризи.

Такими стратегічно пріоритетними напрямами фахівці вважають:

· наукове забезпечення антикризової соціально-економічної політики;

· наукові дослідження з проблем енергозбереження та використання нових джерел енергії;

· відновлення природного середовища, екологічні програми;

· фундаментальні дослідження, які повністю або частково фінансуються за рахунок позабюджетних джерел (відомчих замовлень, міжнародних організацій, ґрантів, підприємств тощо);

· наукові дослідження у сфері розробки та трансферу нових технологій, інновацій, технологічної модернізації промисловості, відновлення основних фондів.

Слід збільшити видатки на розвиток сфери академічної науки, виходячи з того, що ці затрати, як правило, стимулюють не лише науковий пошук, а й так звані «інвестиційні» галузі промисловості (машинобудування, будівництво тощо). Вони, що дуже важливо, не призводять до росту інфляції.

Необхідно стимулювати створення наукомістких корпорацій шляхом інтеграції наукових, промислових і фінансових структур шляхом об’єднання науково-конструкторських і виробничих підприємств за однотипними видами НДДКР та використанням технологічних процесів; визначити сферу галузей, що складатимуть основу нового технологічного укладу економіки, та відповідно до економічної і науково-технологічної політики держави, брати кооперативну участь у їх науковому забезпеченні. Важливо  вибирати пріоритетні напрями розвитку, уникати їх дублювання; розвивати дослідницьку, дослідно-експериментальну бази наукового приладобудування, мережі центрів колективного користування, довести фінансування приладної бази науки мінімум до 5% обсягів коштів, що виділяються з бюджету.

Тільки таким чином, за умови вибору інноваційного шляху розвитку, Україна матиме можливість посісти належне місце в Європі і світі .

Також можна забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, замінивши сировинний вектор розвитку економічних процесів, що на сьогодні формується стихійно .

   Потребує суттєвого оновлення система управління науково-технічною та інноваційною сферою в Україні. Сьогоднішня система управління інноваціями, якби її не старалися прикрашувати – це рівень початку 90-х років минулого століття.

 А мова має йти про створення в Україні принципово нової дієздатної національної системи, яка б функціонувала на ринкових засадах, на принципах самовідтворення, із залученням талановитої молоді для роботи в науці й першочергової державної підтримки. Наявний на сьогодні інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. .

Утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави у поєднанні з завданнями європейської інтеграції – ось мета, що мала б лягти в основу  стратегії розвитку вітчизняної науки на найближчі роки.

Підготував Михайло Заліско 

(за матеріалами УНН, ІА ZIK та УП)

Бізнес-Конгрес Підприємців «Призма 24»

Спілкування! Підтримка! Взаємодія! Розвиток!          

                                Львів, 29 жовтня 2011

    "Конгрес Підприємців «Призма 24» стартував у Львові сьогодні 29 жовтня у головному корпусі НУ "Львівська ПОЛІТЕХНІКА".

       Львівський форум є передостаннім із низки подібних, які проходили протягом весни і літа цього року у промислово розвинутих центрах України, від Харкова - доЛьвова. Завершиться цикл 24 листопада у Києві.     

Захід організовано Харківським клубом підприємців на чолі із  його Президентом, Олександром Васильєвим.

Детальнішу інформацію отримайте клікнувши на баннері справа ===>>>

Співорганізатори::

Об’єднання Клубів Підприємців,
Національний університет «Львівська політехніка»,
Lviv Startup Club,
Харківський Клуб Підприємців.

Експерт з бізнес-комунікацій – КЛУБ ДІЛОВИХ ЛЮДЕЙ

За підтримки:
Всеукраїнської спілки вчених-економістів та
Агенства інтернет-реклами «adPrime»

Активне спілкування учасників почалося одразу після реєстрації, яка, доречі, пройшла дуже оперативно і фахово.

  Розмови точилися як у колуарах,

 так і на підступах до актового залу, одного із  найстаріших і, на мою думку,  найкращих у місті Лева.

Вівдкрив Конгрес, я і годиться – ПРЕЗИДЕНТ!

 Гостей від імені міського голови та місцевої влади привітала Вікторія Довжик,

а від імені господарів залу і загалом усього заходу – замісник ректора Інституту економіки і менежменту НУ "Львівська політехніка" – І. Алексеєв.

     Учасники із допомогою організаторів у доволі цікавий спосіб протягом години змогли 

    перезнайомитися і поспілкуватися між собою, що дуже важливо для подальшого налагодження ділових і партнерстких стосунків!

 Для подальшої роботи, участі у панельній дискусії і майстер-класах учасники і гості "Бізнес-Конгресу "ПРИЗМА-24" перейшли у примішення 

 Інституту економіки і менежменту НУ "Львівська політехніка" любязно запропоноване господарями,

 

і робота розпочалася...

Детальнішу інформацію про перебіг і результати 

Конгресу Підприємців «Призма 24» у Львові

усі, кому це цікаво зможуть почерпнути  на сторінках ЗМІ-партнерів, у львівському "КЛУБІ ДІЛОВИХ ЛЮДЕЙ", і на сторінках нашої газети у найближчих її номерах.

Розвиток промисловості у регіонах – запорука розвитку держави

        Те, що сталося з промисловістю Західного регіону України за минулі роки можна впевнено назвати катастрофою, а шкоду, завдану підприємствам, – порівняти з розрухою часів останньої світової війни...

Враховуючи той факт, що до нас впритул наблизився кордон Європейського Союзу з його високотехнологічним ринком, вихід промисловості Львова із кризи полягає у:

– організації реклами інвестиційної привабливості...

– .......................................................................................

– прикладанні всіх зусиль для відновлення виставкової діяльності, наприклад відновленні так званих «Східних Ярмарок» («Targi Wschodnie we Lwowie»,http://metaltechcomua.blogspot.com/p/blog-page_22.html), що були популярними у регіоні й славилися на усю Європу – заохотивши до участі у них як держави ЄС, так і СНД.

                            (Ви читаєте початок статті, що планується до публікації в першому номері нашої газати  за 2011 рік).

 Аноас тематики газети, що вийде з друку 24 січня тут:

Виставки в Україні – проблеми й шляхи розвитку

Для когось криза вже закінчилася, для когось й не починалася зовсім, а для когось набула хронічного стану. Не дивлячись на намагання експертів переконати нас, що «криза» починається і закінчується в головах, наша ментальність не готова змиритися з  дійсністю. Ми хочемо, аби було як раніше, а доводиться підлаштовуватися  під ті умови, в яких ми живемо тут і зараз. Як кажуть, обставини вищі за нас. Адже «криза» в перекладі з китайської звучить як «можливість», а в перекладі з грецької – це «суд, час ухвалення рішення, поворотний пункт». Різні підходи відповідно зумовлюють різне ставлення до поточної економічної ситуації в країні.
Як і обіцяв (http://metaltechcomua.blogspot.com/2010/11/2010.html) пропоную Вашій увазі статтю про роль і місце вітчизняних виставок у №45-46  журналу "Метали. Технології & Обладнання".

Для організаторів виставок друге півріччя 2010 року багато в чому стане поворотним – осінь покаже перспективні тематики, а також проекти, які потрібно відкласти до кращих часів.  

Побутує думка, що  в Україні така форма спілкування підприємств-виробників чи їхніх дистриб’юторів зі своїми потенційними клієнтами, як виставки стала себе вичерпувати, а продаж завдяки особистим контактам безпосередньо на підприємстві у замовника повинен у недалекому майбутньому замінити всі інші види продажу, і тоді така форма спілкування, як виставки, просто відійде у небуття. Саме з цими чинниками багато хто пов'язує занепад колись відомих виставок в Україні, столичних, таких як «Промисловий тиждень», «Інформатика і зв'язок», SAT TV, TRBU, регіональних – «Машинобудування. Металургія. Металообробка» (Харків), «Металургія» (Донецьк) тощо.

Окрім того, у 2008–2009 роках економіка Європи виявилася більш схильною до кризи, ніж економіка Азії й Америки, тому відновлення тут відбувається з більшою затримкою: лише 41% виробників відчув збільшення прибутку в першій половині 2010 року порівнянню з аналогічним періодом 2009-го; 51% чекає, що прибуток збільшиться в другому півріччі 2010 року і 64% сподіваються на першу половину 2011 року (з них 19% не знають цього напевно). У 2010 році операційний прибуток залишається на стабільному рівні (у межах  –10% і +10%) порівняно з 2008-м для 39% підприємств і для 52%, якщо порівнювати з 2009 роком. Проте 80% вважають, що економічна криза все ще суттєво впливає на їх бізнес. 59% виробників заявляють, що дія кризи продовжуватиметься в 2011 року і 2012 рр.

То у чому ж причини занепаду виставок?

На мій погляд їх кілька і наведу нижче лише головні з них.

По-перше, одноманітність виставок у виставкових центрах практично усіх вітчизняних міст, що призводить до перегляду типових стендів постійних експонентів. Організатори правлять достатньо високі ціни за виставкову площу й на цьому їх участь закінчується. Не ведеться робота з урізноманітнення форм спілкування відвідувачів з учасниками, економлять на рекламі. До останнього моменту, навіть на сайті організатора неможливо побачити список учасників тощо. До того ж Міністерство промислової політики України (під егідою якого мали б проводитися такі виставки і про що декларують практично усі організатори) суттєвої допомоги їм не надає, а якщо й надає то мінімальну – звідси випливає, що виставка потрібна, у першу чергу, її організаторам для заробляння засобів для існування і утримання власне виставкових комплексів і персоналу, а інтереси усіх інших учасників відходять на другий план.

По-друге, катастрофічно зменшилася, порівняно з минулими роками, кількість реальних виробників нових товарів та послуг, які можуть чимось зацікавити потенційного споживача. Можна, звичайно, списати усе на економічну кризу, але чому тоді є що демонструвати наприклад польським чи російським виробникам?

Питання наразі залишу відкритим, може хтось захоче відповісти у коментарях на форумі видання (http://metaltechcomua.blogspot.com), з задоволенням ознайомлюся і узагальню відповіді у наступній публікації на тему виставкової діяльності. Підозріваю, що більшість підприємств, які планують брати участь у галузевих виставках мають труднощі з організацією своєї роботи.

По-третє, чи не дивує Вас, шановні читачі, кількість однакових за складом експонентів і відвідувачів виставок в Україні. Профільні у машинобудівній та металургійній галузях – Львів, Київ, Донецьк, Запоріжжя і знову Київ, й усі вони з кінця лютого до початку червня – тобто практично за три місяці. А потім настає аналогічний осінній цикл, що закінчується столичним «Промисловим форумом». То це що ж у нас є стільки нових виробів чи запропонованих нам технологічних інновацій зарубіжними постачальниками, що ми не можемо показати їх усіх на одній великій виставці, цьогоріч, наприклад, у Донецьку, а на наступний – у Вінниці, і таким чином щороку збирати великий представницький форум у кожному з промислово розвинених регіонів України по черзі? Раз на рік точно було б що показати, а завдяки хорошій організації можна було б залучити й провідні світові фірми, а не задовольнятися послугами посередників, часом навіть й не дуже фахових.

До речі, так зробили цього року організатори ІІІ Міжнародного форуму «Комплексне забезпечення лабораторій», що відбувся з 28 вересня по 1 жовтня у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза». Організований низкою поважних державних структур, форум був проведений на державному рівні й став головною цьогорічною подією, що об'єднала ділову програму й експозиційну частину у галузі забезпечення лабораторій необхідним обладнанням належної якості.

 І ще, наостаток, хоча ця проблема не єдина і думаю кожен із вас, шановні читачі, має що сказати, скажіть но мені: чому б не запрошувати на виставки перших осіб підприємств, які мають право голосу і можуть щось вирішувати на відміну від менеджерів, які стоять на стендах і після фуршету в стані лише сказати відвідувачеві завчену фразу про те, що його пропозиціїї ОБОВ’ЯЗКОВО(?) будуть передані тим, хто зможе прийняти рішення з чи то розміщення реклами, чи то з вирішення іншої проблеми комерційного характеру.

І скільки угод укладається на виставках в Україні порівняно з, наприклад, тією ж Росією?

Час змінювати й форму, й зміст таких заходів!

Так думаю я, А ВИ?

Закриття всесвітньої виставки «ЕКСПО–2010». Шанхай.

Closure of the world exhibition "EXPO -2010" in Shangha
 31 жовтня в Шанхаї відбулося закриття всесвітньої виставки «ЕКСПО – 2010». Китайці гордяться тим, що є організаторами такої масштабної виставки, кількість учасників і відвідувачів якої стабільно зростає і б'є всі світові рекорди. Тема минулої виставки «Краще місто — краще життя». «ЕКСПО – 2010» відвідали 72 мільйони чоловік, ця виставка стала найдорожчою в історії, починаючи з «Great Exhibition», що відбулася в Лондоні в 1875 році на зорі промислової революції.

      Відвідувачі виставки «ЕКСПО -2010» стоять в павільйоні Великобританії. Шанхай, 29 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

Дівчата на церемонії закриття виставки «ЕКСПО, - 2010» витають над сценою. Шанхай, 31 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

Волонтери з прапорами країн-учасниць виставки в руках переміщаються по сцені на закритті «ЕКСПО - 2010» в Шанхаї 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Всі учасники церемонії закриття всесвітньої виставки в Шанхаї вийшли на сцену. 31 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

Учасниці церемонії закриття всесвітньої виставки «ЕКСПО - 2010» грають на китайських традиційних музичних інструментах. Шанхай, 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Китайські дівчата в головних уборах, що символізують виставкові павільйони «ЕКСПО, - 2010» в Шанхаї, виступають на закритті  виставки. 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Волонтери стоять на плитках, що підсвічуються, біля павільйону «Expo Culture Center» після церемонії закриття виставки «ЕКСПО - 2010» в Шанхаї, 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Китайські поліцейські і добровольці стоять на посту на майданчику, що підсвічується, перед початком церемонії закриття. 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Відвідувачі виставки катаються на атракціоні, встановленому на даху Швейцарського павільйону. На задньому плані справжній диск сонця, що заходить. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Відвідувачі піднімаються по сходах павільйону Латвії. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 31 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Відвідувачі виставки проходят по закритому мосту, що поєднує будівлі павільйону Швеції. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Черга на вході в павільйон Сербії. «ЕКСПО - 2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Щільний потік відвідувачів на вході в павільйон Нової Зеландії. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Відвідувачі проходять по оглядовому майданчику на даху павільйону Непалу. Зліва в кадрі телевізійна башта «Східна перлина». «ЕКСПО -2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Черга на вході в російський павільйон. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Двоє хлопчаків коротають час за іграми, стоячи в черзі в російський павільйон. «ЕКСПО -2010», Шанхай, 30 жовтня 2010 року. (AP / Andy Wong)

Відвідувач проходит мимо естонського павільйону. «ЕКСПО - 2010», Шанхай, 27 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

Відвідувачі виходять з павільйону Великобританії на всесвітній виставці «ЕКСПО – 2010» в Шанхаї, 29 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

Китайські солдати проходять мимо національного прапора, встановленого на центральному бульварі майданчика, на якому проходить всесвітня виставка «ЕКСПО, - 2010», Шанхай, 31 жовтня 2010 року. (AFP/ Getty Images / Philippe Lopez)

От так організовують виставки світові промислові лідери!!!

(див. нижче)

Навіщо менеджер з реклами

Низькі прибутки? Подумай про наступне!

     Керівники беруть на себе роботу продавців, погоджуються з відсутністю прибутків і роблять проблеми менеджерів проблемами компанії.

       Навіщо взагалі потрібний менеджер?

       Звідки на підприємстві гроші на оплату праці та інших витрат?

     Тільки з того, що працівник компанії (менеджер чи журналіст) вирішує проблеми клієнтів. І крапка. Усі прибутки видавництво отримує вирішуючи проблем своїх клієнтів або посередника, який працює із клієнтами.

     Які проблеми в наших клієнтів і які з них вирішують наші менеджери?

     Так, є проблеми, які менеджера не стосуються. А от всі проблеми клієнта, від моменту першого контакту з ним або його контакту із працівником редакції, до того моменту, коли він приймає рішення і платить гроші чи йде в гарному настрої – всі ці проблеми вирішує менеджер. Принаймні, повинен вирішувати.

     Проаналізуйте, відповіді які ви одержите у відповідь на питання «Чому маленькі продажі?» Вони найрізноманітніші.

    От варіанти:

- У нас дорожче, ніж....

- Шалено велика конкуренція!

- У людей немає грошей (люди говорять, що в них немає грошей – так було б вірніше).

- Вони (клієнти) самі не знають, чого хочуть.

- У нас мало людей, погане видання, малий тираж.

- Зараз криза та інше, та інше, та інше...

Ну що тут можна сказати... Так, це правда!

     І що? Сказане рівнозначне твердженню, для тих хто хоче навчитися плавати, що вода мокра. Потрібно віддати цьому належне, і не більше. Так, така ситуація на ринку.

     Але, вибачте, а навіщо тоді менеджер? Так, це все правда й це те, що зараз відбувається на ринку. Це і є те, із чим менеджер повинен працювати. Якби всіх цих проблем не було, то навіщо менеджери взагалі були б потрібні?

       Вони саме для того й потрібні, щоб ВИРІШУВАТИ ЦІ ПРОБЛЕМИ АБО ШУКАТИ РІШЕННЯ, ЯКЩО ЇХ НЕМАЄ ГОТОВИХ.

     Гроші в компанії ТІЛЬКИ від рішень і дій, а не від розповідей про труднощі і те, що чогось зробити неможливо. І розуміння цього є умовою для одержання прибутку і виплати гідної заробітної плати. Іншого не дано.

      От отут й з'являється на сцені і, дуже часто на першому плані, роль керівника, що полягає в тому, щоб акцентувати увагу менеджерів на їхню роботу і наполягти на тому, що це саме їхня робота. Часто останнє зробити найважче.

      Окремі менеджери, доречі не завжди найгірші, схильні перевіряти, як керівник реагує на їхні пропозиції, чи погодиться з тим, що «це не наша робота – вирішувати проблеми продаж, боротьби за ринок з конкурентами, нестачі клієнтів тощо. Це проблеми компанії. Ми тут зовсім ні до чого». Спостерігаючи за керівником вони чекають на його реакцію.

     І якщо керівник спасує та почне «нехотячи» не погоджуватися – «Ну звичайно, це так, але однаково працювати треба, ви вже якось, десь, потихеньку, хтось раптом та й купить». Чи щось подібне. Це може бути завуальовано і не так помітно, але будь-яка невпевненість керівника буде сприйнята «розумними» продавцями, як прихована згода з тим, що так, ці проблеми НЕ ЗОВСІМ НАШІ і МИ ПРОСТО ПОВИННІ РОБИТИ ХОЧА Б ЩО-НЕБУДЬ. Ну, не можемо ж ми взагалі нічого не робити!

        І все! І поповзла ідея, і знаходить вона собі підтримку дуже швидко, оскільки робити зусилля, для того щоб навчатися й спілкуватися із клієнтами – це ж напружуватися треба. А так, пробуєш собі та розповідаєш, як це нелегко і який нині клієнт пішов. А керівник тебе слухає, слухає, слухає... Якщо керівник «слухає», розділяє думки й ідеї персоналу про невдачі та труднощі – робити щось із підлеглими даремно. Нічому навчити їх не можна.

      Не розділяє – значить активно, чітко й позитивно не погоджується з тим, що «зробити неможливо». Може треба попрацювати менеджеру чи журналісту, але вони для цього і приходять на роботу. А якщо ні, то для чого приходити? Може хтось щось переплутав?

Не заперечуючи – погоджуєшся!

      Якщо керівник уміє «вислухати», зрозуміти і все-таки направити в потрібний бік – добре, але часто це пастка, яку використовують нероби, щоб повести по хибному шляху. Для досягнення потрібного ефекту керівникові краще спочатку не погодитися з тим, що це неможливо, а потім слухати про конкретні проблеми менеджера і допомогти йому у пошуку шляхів їх вирішення. Саме допомогти, а не вирішити за нього.

      І ще. Погоджуючись із тим, що клієнти проблемні, ціни високі і зробити щось надзвичайно складно й майже неможливо, керівник мінімізує бажання та потяг до навчання для усіх. І особливо для тих, хто хоче працювати, вчитися і шукати, торуючи нові шляхи. У цьому випадку навчання стає «немодним» і ті, хто все-таки навчаються – тими, кому «більше всіх треба». А завдання керівника на цьому етапі ЗРОБИТИ ВСІХ МЕНЕДЖЕРІВ ТИМИ, ХТО ШУКАЄ ШЛЯХИ ДО ВИРІШЕННЯ ПОСТАВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ, тому що ВОНИ в підсумку приносять прибутки саме продавцям ( в тому числі і рекламної продукції).

      Для вирішення проблем наших клієнтів і приходимо ми щодня на свої робочі місця. І тільки усвідомивши це, а також істину, що поліпшення реально можливі і навчання дасть результат ми зможемо подолати сьогоднішні негаразди і піднятися на якісно вищий рівень, в тому числі і в покращенні свого матеріального добробуту.

     P.S. З досвіду: дві третини керівників з якими мені доводилось працювати, саме тому не могли вирішити проблеми з реалізацією своєї продукції (іноді навіть ексклюзивної).
file:///C:/Documents%20and%20Settings/zalisko.m/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/yandex_7e4f15f4179376fe.txt