пʼятницю, 26 жовтня 2012 р.

Антикорозійний захист – проблеми, перспективи

      Нещодавно у Львові відбулася ХІ Міжнародна конференція-виставка «Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів» – «КОРОЗІЯ–2012». Організований захід Українською асоціацією корозіоністів (УАК), Фізико-механічним інститутом імені Г.В.Карпенка та Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу, а проводився під патронатом Європейської корозійної федерації, НАНУ й Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Упродовж трьох днів у приміщенні Будинку вчених панувало свято науки, озвучене українською, англійською та російською мовами.

    З початком опалювального сезону у багатьох виникає законне питання – чому холодно у наших оселях? Чому так багато поривів на теплотрасах? 
  І ще на багато таких ЧОМУ?.. Попробуємо відповісти устами фахівця!
   Пропонуємо Вашій увазі одну із готових до впровадження розробок Фізико-механічного інституту,

а також інтерв’ю із членом-кореспондентом НАНУ Василем Похмурським, головою оргкомітету Конференції, президентом УАК, заступником директора ФМІ.
               Василю Івановичу, наскільки актуальною є проблема захисту від корозії у світі загалом й в Україні зокрема? На що слід звернути увагу із урахуванням сучасного стану металофонду нашої держави?
               Питання антикорозійного захисту для України особливо актуальне, оскільки наша держава є однією із найбільш металонасичених країн у Європі. Загалом, якщо провести невеличкий історичний екскурс, ситуація виглядає так. Ще перед розпадом у СРСР виробляли понад 115 млн тонн сталі, половину з яких – в Україні. Тобто у нас на одного мешканця на той час припадала 1 тонна сталі – і це вважалося досягненням. Чим була спричинена така потреба? Матеріал швидко виходив з ладу внаслідок ржавіння, зношування, і треба було його оновлювати. Шахтами й рудниками були зайняті великі території. І ми хвалилися, що в нас найбільше на душу населення виробляють металу. А в світі вже на той час зародилася тенденція до зниження випуску металу на душу населення, оскільки з’являлися більш високоякісні матеріали, більш захищені. Основна маса металоконструкцій у нас введена у експлуатацію понад 40 років тому. А оскільки захисту від корозії належної уваги не надавали то й, відповідно, ступінь їх зношування на сьогодні наближається до критичного!  
Наведу кілька прикладів із світової практики про те, як належний догляд продовжує вік металоконструкцій.
Перший – Ейфелева вежа. Збудована понад 120 років томувона «жива» і досі й гарантовано простоїть ще стільки ж. Хоча пророкували їй вік 15–17 років. Причина – регулярний контроль і надійний захист від корозії.
Наші ж лінії електропередач, наприклад, нині поіржавіли чи продовжують іржавіти. Найменша буря повністю знеструмлює регіони України і справа тут не у силі стихії а у практично зношених опорах, що свого часу не були належно захищені від корозії. Склалася парадоксальна ситуація – у Західній Європі вздовж автобанів ви не побачите жодної металевої конструкцій, яка б не була захищено (вкритою цинком або алюмінієм). Де експлуатується відкритий метал – практично все захищено. А в нас – лише ЛЕП-750. І, на превеликий жаль, найближчим часом покращення ситуації не передбачається!
В Україні покриття цинком чи алюмінієм металоконструкцій використовують у дуже обмежених обсягах. Вітчизняна металургійна промисловість на сьогодні, окрім невеликої кількості труб малого діаметра й окремих видів листового металу (оцинкування), іншого попередньо захищеного цинком сортаменту виробів не випускає. Й питання антикорозійного захисту віддано на відкуп споживачам металопрокату. А у них до таких «дрібничок» руки не доходять! Не маючи достатніх засобів й сертифікованих технологій із виконання таких робіт, вони перекидають вирішення проблеми на експлуатаційників – на цьому коло замикається. У державі не існує єдиного порядку здавання у експлуатацію стратегічно важливих обєктів із урахуванням проблеми їхнього антикорозійного захисту, який би відповідав європейському рівню.
Отже, підсумовуючи сказане, слід передусім звернути увагу на дві проблемні речі – відсутність єдиної загальнодержавної нормативної бази, яка б визначала порядок впровадження в експлуатацію й власне саму експлуатацію важливих об’єктів, які потребують тривалого антикорозійного захисту, й необхідність дотримання належної технологічної дисципліни при проектуванні, виготовленні та ремонті таких об’єктів, споруд тощо.
До речі, на засіданні Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України було заслухано мою доповідь  «Про стан захисту металофонду України від корозії», підготовану ФМІ ім. Г.В. Карпенка НАН України та Українською асоціацією корозіоністів, відзначено актуальність проблеми і рекомендовано урядові сформувати із цієї проблеми цільову державну програму. Було розроблено й погоджено із Президією НАН України  та профільними міністерствами концепцію такої програми й передано її у Кабінет Міністрів. Наразі далі рекомендацій процес не зрушив, але, сподіваюся, завжди так не буде.
                         Василю Івановичу, ми розглянули так би мовити технічний бік проблеми, але ж  не лише він є визначальним…
                   Окрім сказаного, слід наголосити на ще кількох, я б сказав визначальних моментах, що стосуються вирішення проблеми антикорозійного захисту металоконструкцій.
Перший – це момент правовий, який би регламентував питання правової відповідальності за збереження металофонду. Адже більшість об’єктів змінили форму власності й перейшли у приватне володіння, а отже, контролювати їх стан без згоди на це господаря надзвичайно важко. І це проблема, яку слід врегулювати на державному рівні, визначивши організацію, котра мала б право наглядати за об’єктами державного значення і бодай застерігати власника про необхідність їх ремонту чи реконструкції при критичному стані металоконструкції. МНС, СЕС й інші структури мають право втручатися у діяльність підприємства будь-якої власності  і застерігати чи навіть карати його керівника за неналежне ставлення до виконання своїх обовязків при недотриманні чи то санітарного, чи пожежобезпечного стану на підприємстів. Я вже не кажу про виконання вимог з охорони праці, котрі контролюють на достатньо високому державному рівні! На жаль, у галузі антикорозійного захисту такі функції не виконує жодна організація й навіть не визначено законодавчо, хто б мав це робити. Адже при аварії на приватизованому об’єкті (трубопроводі, водонапірній вежі чи ЛЕП, що прстраждали від, наприклад, стихійного лиха) наслідки ліквідують коштом держави, а контролювати його стан й запобігати катастрофі законно вона не може!  
Другий момент. Навіть якщо Кабмін й визначить відповідального,  то постає питання, на підставі яких документів (як підзаконних актів, так і нормативно-технологічних) слід здійснити перевірку того чи іншого об’єкта. На жаль, ми користуємося здебільшого  ГОСТ-ами часів СРСР, а вітчизняні сучасні нормативні документи слід створити заново й гармонізувати з міжнародними та європейськими стандартами. Із понад 150 стандартів, які курує Технічний комітет зі стандартизації ТК-85 відповідають вимогам міжнародних лише 10–15%, решту явно застарілі й не відображають сучасного становища як у частині матеріалів для антикорозійного захисту, так і в частині технологій, які використовують нині передові європейські держави.
Окрім того, важливим є ще й такий момент, як майже повна відсутність в Україні сертифікованих засобів ефективного контролю протикорозійного захисту металовиробів.
Є ще питання персоналій, які мають здійснювати перевірку металоконструкції. На сьогодні в Україні немає належно підготованих фахівців у цій галузі. У вітчизняній системі підготовки спеціалістів така спеціальність не передбачена. Хоча кандидатські  й докторські наукові роботи із спеціальності «Хімічний опір матеріалів захист від корозії» захищають регулярно. У двох спеціалізованих радах ФМІ ім Г.В. Карпенка НАН України спільно із НТУУ «КПІ» були підготовлені пропозиції до МОН – запровадити вивчення такої спеціальності у вітчизняних  профільних уверситетех, та наразі подальшого розвитку ці пропозиції не мають.
 – Василю Івановичу, ФМІ ім. Г.В. Карпенка – головна організація з питань корозії і антикорозійного захисту матеріалів в Україні. А Ви, окрім того, є ще й президентом Української асоціації корозіоністів. Розкажіть про завдання членів асоціації до яких, очевидно, долучаєте фахівців інституту. Нещодавно відбулася ХІ Міжнародна конференція-виставка «Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів» – «КОРОЗІЯ–2012». Що важливого почерпнули на виставці її учасники і які їхні завдання на найближчу перспективу?
                   Це єдина в Україні міжнародна конференція яку проводять щодва роки і на якій порушують питання про основні напрями й науково-дослідні розробки сучасних методів протикорозійного за­хисту, підвищення надійності та довговічності машин і споруд, створення та випуск дослідних партій матеріалів і підготовку технічної до­кументації для їх серійного виробництва, впровадження нових технологічних проце­сів, приладів і апаратури, підготовку нормативних документів. Основне запитання, на яке дає відповідь цей захід, – визначення пріоритетних шляхів розвитку вітчизняної науки про корозію й протикорозійний захист якими повинні рухатися наші фахівці для максимального сприяння українським виробникам, що працюють у цій галузі.
Скажу одразу: мене турбує дуже мала кількість на конференції доповідей, а, відповідно, і фахових розробок в Україні у такому сегменті науки про корозію, як електрохімічний захист металоконструкцій. До сьогодні наша промисловість користується у багатьох випадках ще радянськими розробками які вже морально застаріли. Наприклад, трубопровід «Дашава – Київ» – патріарх серед трубопроводів, а способи його катодного захисту розроблені академіком І.М. Францевичем ще у повоєнні роки минулого століття. Нині з’явилися нові способи захисту й нові катодні матеріали й сучасні технології, та чомусь цьому напряму приділяють недостатньо уваги. Це колосальна проблема: час минає, об’єкти старіють, аварійність зростає.
     Особливою є проблема захисту від корозії підземних комунікацій для Львова, як, зрештою, й для інших мегаполісів, де водогони, газопроводи, каналізаційні колектори експлуатують у особливо важких з точки зору корозії умовах. Лише «Львівводоканал» щосезонно ліквідовує понад 5000 поривів на території міста, а якщо додати ще й комунікації в будинках, то проблема їх надійного захисту стає найважливішою. Йдеться про заміну металевих труб на неметалеві й використання так званого протекторного захисту, який останнім часом впроваджують дедалі ширше. На жаль, власних протекторів Україна майже не випускає, хоча має усю необхідну для цього сировину й зрештою технологічні можливості, а натомість закуповує їх здебільшого в Росії. Чому?
Є проблема із напрацюваннями у галузі захисту від корозії залізобетонних конструкцій – належної уваги антикорозійному захисту армувальних елементів не приділяють. Наш інститут має низку розробок зі створення спеціальних інгібованих добавок до бетону, що захищають його від знелужнення і суттєво продовжують терміни експлуатації. Розробка пройшла натурні випробування й готова до впровадження на профільних підприємствах.
Ще одна розробка наших фахівців – захисні покриття від високотемпературної корозії труб поверхонь нагрівання котлів ТЕС. Технологія надзвичайно актуальна, якщо врахувати, що вона успішно пройшла промислові випробування на реальному об’єкті (котли ТП-100 Бурштинської ТЕС) й продовжує ресурс роботи котельних труб у 1,5–2 рази.  Робота рекомендована для розгляду на засіданні Президії НАН України з метою широкого впровадження її на вітчизняних електростанціях.
Що ж до вкладу фахівців ФМІ, то незважаючи на занепад економіки, стагнацію виробництва, суттєве зменшення бюджетного фінансування науки загалом, інститут зберіг за собою позиції лідера. У багатьох напрямах корозійної науки на сьогодні маємо низку міждержавних угод із, наприклад, американцями з дослідження властивостей алюмінієвих сплавів, виконуємо роботи для європейського аерокосмічного комплексу тощо. Тобто своїми позиціями на світовому науковому горизонті інститут не поступається.
Працюємо й для вітчизняного замовника, виконуємо низку НДР у межах загальнодержавної програми «Проблеми ресурсу і безпеки експлуатації  конструкцій, споруд та машин» (програма «Ресурс»), Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» й інших.
При ФМІ створено низку підприємств. Наприклад, Державний центр «Львівантикор» (директор – к.т.н. Богдан Генега), який на практиці впроваджує наукові розробки у виробництво. Мобільні бригади обстежують і захищають резервуари, мости, локомотиви та інші об’єкти. Це Державний інженерний центр «Техноресурс» (керівник – к.т.н. Валерій Маруха), що займається захистом і ремонтом будівельних конструкцій, колекторів, гребель на гідроелектростанціях Третє підприємство – «Газотермік» (керівник – к.т.н. Іван Сидорак), розробляє технологічні схеми захисту і відновні покриття для компресорів, двигунів, котлів, теплових електростанцій тощо. Ці підприємства входять у науково-технічний комплекс ФМІ. Є ще низка структур, які зароджувалися при ФМІ, а на сьогодні стали повністю самостійними. Це, скажімо, корпорація «Енергоресурсінвест» (керівник – к.т.н. Іван Ніронович), Технологічний центр з корозійного захисту (керівник к.т.н. Ростислав Левченко), який займається оцинкуванням поверхонь тощо. Словом, політика така: інститут займається науково-технічними розробками, а згадані підприємства беруть на себе їхню практичну реалізацію.

Підсумовуючи розмову, скажу так: лише спільними зусиллями вітчизняних науковців і максимальною увагою з боку держави до проблем антикорозійного захисту ми зможемо належним чином забезпечити збереження металофонду в Україні. Проблем багато, але їх можна вирішити. Була б підтримка держави, – ентузіастів в Україні не бракує.
                            Спілкувався Михайло Заліско

пʼятницю, 5 жовтня 2012 р.

СВІЙ ДО СВОГО....

З 4 до 7 жовтня 2012 року у  приміщенні Львівського палацу мистецтв (вул. Коперника, 17 проходить виставка-ярмарок «Львівський товаровиробник»
У відкритті виставки - в четвер, 4 жовтня, у якості почесного гостя взяв участь і 
ФМІ ім Г.В.Карпенка. 

На виставці-ярмарку  представлені товари понад 70-ти львівських виробників різних галузей, зокрема легкої, харчової, целюлозно-паперової, хімічної промисловості, виробництва меблів, товари повсякденного вжитку тощо. Основною метою ярмарку є підтримка та популяризація місцевого виробника,ознайомлення мешканців і гостей міста з товарами львівських підприємств.
В рамках виставки-ярмарки «Львівський товаровиробник» – семінари, тренінги, круглі столи, презентації, дегустації, заходи популяризації робітничих професій «Майстри моди та краси», нагородження переможців конкурсу дитячого малюнку «Купуй львівське!» тощо.
У ході виставкового заходу представники інституту провели переговори із керівництвом ТзОВ "ЗАВОД ЕЛЕКТРОПОБУТПРИЛАД" та ПАТ "Концерн ЕЛЕКТРОН".
Зокрема із дирекцією ТзОВ "ЗАВОД ЕЛЕКТРОПОБУТПРИЛАД" досягнуто домовленості про випробування розроблених у інституті на основі сполуки SmCo5 магнітів із підвищеною коерцитивною силою. 
ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ КОРОТКИЙ ФОТОЗВІТ ПРО ЦЕЙ, 
НЕОРДИНАРНИЙ ДЛЯ ЛЬВІВЩИНИ ЗАХІД!

 Зазвичай преса не бачить себе збоку. 
Пердставники масмедіа чекають відкриття виставки...
 ... в очікуванні фотокори ...
 ... й журналісти...


 І ОСЬ ВОНО – ПОЧАЛОСЬ!
Голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк, відкриваючи виставку  наголосив, що нині нам потрібна внутрішньообласна серйозна та глобальна кооперація і підтримка бізнесу. «Однак, це не означає, що ми замикаємося від зовнішнього впливу. Просто внутрішній рівень споживання в області дозволяє нам дбати про внутрішній регіональний продукт»,– пояснив він.
 Як сказав у своєму вступному слові  міський голова Львова Андрій Садовий, принцип «Свій до свого по своє» – формула успіху для будь-якого міста і держави. На його переконання, львівська продукція за цініою й якістю є кращою, ніж будь-які аналоги. «Купуючи нашу продукцію, гроші залишаєте в рідній хаті», – наголосив він.
За словами Андрія Івановича, кількість робочих місць нині є мірилом якості роботи. «Досвід європейців говорить, що 80% робочих місць дають існуючі підприємства, 20% – нові виробництва. Тому нам треба підтримувати наші рідні підприємства та допомагати їм», – зауважив він.


 Юрій Бубес – голова правління ПАТ «Концерн Електрон» представив багатофункціональний автомобіль. «Наша автоновинка призначена для комунальних потреб. Вона може вивозити контейнери зі сміттям, розчищати вулиці, тротуари та дороги від снігу, розкидати піскосуміш. Машину можна використовувати для поливу чи підмітання, це і дорожній порохотяг, і косарка для догляду за газонами та зеленими насадженнями», - розповів голова правління ПАТ «Концерн-Електрон» Юрій Бубес.За словами керівника, автомобіль поступається закордонним аналогам лише за ціною: покупцям він обійдеться на 30-40 відсотків дешевше від імпортованих. Виробництво авто здійснюється на новому дочірньому підприємстві концерну - заводі «Електронмаш». Тут за останні чотири місяці з`явилося 100 нових робочих місць.



  А наприкінці року «Концерн-Електрон» заявить про себе як виробник низькопідлогових трамваїв! За слованми представників підприємства уже навесні 2013 року львів’яни зможуть проїхатися по місту у трамваї власного виробництва!



 На виставці було розповсюджено рекламну інформацію про можливості ФМІ ім. Г В. Карпенка. Інформаційні матеріали отримали–  мер Львова Андрій Садовий та в.о.начальника управління економіки ЛМР – Вікторія Довжик. Чекатимемо на реакцію влади!

СТУКАЙТЕ – І ВАМ ВІДКРИЮТЬ!

четвер, 4 жовтня 2012 р.

«Від стабільності – до добробуту!» – З В Е Р Н Е Н Н Я Центрального комітету профспілки ПРАЦІВНИКІВ НАН УКРАЇНИ


ПРОФСПІЛКА    ПРАЦІВНИКІВ    НАН     УКРАЇНИ
                                                               
                                                                            Членам   профспілки,   працівникам
                                                                            установ і організацій НАН України

                  01.10.2012 р.                                                                                  м. Київ

З В Е Р Н Е Н Н Я
Центрального комітету профспілки

Шановні колеги!

Ви добре знаєте, в яких несприятливих умовах останнім часом доводиться працювати академічним установам і організаціям. Дефіцит бюджетного фінансування позначається як на процесі наукових досліджень, так і на соціальному становищі працівників НАН України. Розмір заробітної плати в Академії має стійку тенденцію до зниження відносно аналогічного показника не лише у промисловості, але і у галузях економіки в цілому.
З боку влади відбувається  свідоме зволікання з виконанням домовленостей, зафіксованих у протоколі переговорів делегації профспілки і представників Кабінету Міністрів від 24 травня 2012 р. Незважаючи на те, що Мінсоцполітики разом з НАН України і профспілкою підготували  проекти нормативних актів стосовно  збільшення видатків на оплату праці у поточному році і вдосконалення оплати праці  у Академії, вони до цього часу так і не втілені у відповідний закон і постанову.
Ще гірша ситуація щодо перспектив фінансування НАН України у Державному бюджеті 2013 р. Міністерство фінансів довело граничний обсяг видатків Академії за рахунок загального фонду (без капвидатків) у проекті Держбюджету у сумі 2540,3 млн.грн., що становить лише 65,2% її бюджетного запиту.
Оскільки більшу частину видатків НАН України (87%) становлять захищені статті, а саме: зарплата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії, то очевидно, що будь-яке їх підвищення вимагає і відповідного збільшення фінансування. Чого можна очікувати у 2013 р. щодо цих статей? На 6,2% передбачається нове підвищення плати за комунальні послуги. На 18,3% заплановано підвищення заробітної плати у бюджетній сфері. Чи дозволяє той обсяг коштів, який Міністерство фінансів довело Академії, вийти на необхідний фонд оплати праці? Відповідь однозначна: «Ні». Аналіз і розрахунки, проведені ФЕВ Президії НАН України, свідчать: максимум, на що можна розраховувати - це збільшення фонду оплати праці на 5,3%. Дефіцит коштів на оплату праці становить 487,68 млн.грн. (з них 480,9 млн.грн. за КПКВ 6541030).
Нас фактично  підштовхують до вибору між скороченням працівників і ганебною практикою неповного робочого часу. Якщо врахувати, що дефіцит фонду оплати праці за такого фінансування становитиме 19,8% від потреб, то з'ясовується, що можуть бути скорочені 7718 працівників НАН України. Не подобається – обирайте інший варіант: вся Академія не буде працювати протягом 2,5 місяців. Але оскільки наше «гуманне» законодавство не дозволяє відпустки за власний рахунок тривалістю більше двох тижнів, то все знову зведеться до практики неповного робочого часу.
Партія влади йде на вибори під гаслом: «Від стабільності – до добробуту!». Академічна спільнота за останні два роки на власному досвіді переконалася, яка була «стабільність». А тепер ми бачимо, який нас очікує «добробут».
Чи згодні ми з такими альтернативами?  Відповідь однозначна: Ні! Ні! Ні! Ми кажемо «Ні!» брехні влади і вимагаємо виконання хоча б її власної Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки, яка має гучну назву «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», де є розділ «Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери». У ньому чорним по білому зафіксована необхідність стабільно нарощувати частку бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування фундаментальної науки та прикладних наукових і технічних розробок, оновлення матеріально-технічної бази науки.
Зважаючи на викладені обставини, Президія ЦК профспілки ухвалила рішення про проведення загальноакадемічної акції протесту у формі пікетування Кабінету Міністрів і Адміністрації Президента України у м. Києві та обласних державних  адміністрацій   у   регіональних   наукових   центрах   НАН   України 10 жовтня 2012 р. з 900 до 1200.

ВИМОГИ ПРОФСПІЛКИ:

1. Негайне та у повному обсязі виконання положень Протоколу переговорів делегації профспілки і представників Кабінету Міністрів України від 24 травня 2012 р.

2. У проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» врахувати бюджетний запит НАН України за рахунок загального фонду у обсязі 3689,4 млн.грн.

3. За будь-яких умов передбачити видатки за КПКВ 6541030 у обсязі, який враховує необхідний фонд оплати праці з нарахуваннями у розмірі 2427,2 млн.грн.
Зайве нагадувати, що на позитивний результат можна очікувати лише у разі дійсно масштабних акцій, а не зібрання жалюгідної купки прохачів. Влада сильна, бо ми мовчазні. Бо, на жаль, більшість українців ще не вичавила з себе рабської психології: просити, терпіти, чекати милості від влади. Не дочекаєтесь! Ті, хто дерибанять десятки мільярдів із Державного бюджету, добровільно ніколи не поділяться з наукою.
Шановні колеги! Відповідальність моменту повинні усвідомити всі: від інженера і науковця до директора інституту. Президія ЦК профспілки закликає академічний загал проявити єдність і солідарність та активною участю у акції протесту відстояти свої законні права і майбутнє нашої рідної Академії.
Залежно від розвитку подій Президія ЦК профспілки не виключає необхідності проведення наступних акцій  протесту.


Голова            Профспілки
працівників НАН України                                                        А.І.Широков