вівторок, 20 квітня 2021 р.

Про візит депутатського корпусу до установ НАН України Львова

      19 квітня 2021 року відбувся робочий візит Голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, народного депутата Верховної ради України Сергія Бабака та Голови підкомітету з питань місцевих бюджетів та бюджетної підтримки регіонального розвитку Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народного депутата Верховної ради України Ореста Саламахи у львівські наукові установи Національної академії наук України.
     В рамках робочого візиту проведено низку зустрічей з провідними науковцями та керівниками установ, де було обговорено основні питання перспектив та розвитку науки та освіти.
     Зокрема, обговорювалося питання відтоку наукових кадрів та залучення наукової молоді до роботи в наукові установи, інвестування в обладнання для проведення наукових досліджень на рівні провідних наукових установ, створення інноваційних платформ для реалізації фундаментальних досліджень.
     Ситуація з молодими кадрами в Академії не найкраща. На кінець минулого року в наукових установах НАНУ працювало трохи більше двох тисяч молодих учених, що на 9% менше, ніж у 2019-му. Майже половина їх мають ступінь кандидата наук. І процес зменшення чисельності академічної молоді, на жаль, триває.
     «Щоб привабити талановитих молодих людей у науку, потрібна передусім добра зарплата. По-друге, потрібні належні умови праці, які забезпечують професійний розвиток фахівця. Фізики-теоретики, як раніше жартували, можуть обійтись і ручкою та папером. Правда, життя не стоїть на місці, і вже навіть їм потрібні бодай персональний комп’ютер та доступ до наукових публікацій. А що вже казати про експериментаторів. Якщо ми не хочемо пасти задніх у провідних напрямах досліджень, мусимо оновлювати парк наукових приладів, закуповувати витратні матеріали тощо. Належні умови праці передбачають також співпрацю та обмін досвідом із іноземними колегами, участь у престижних конференціях, змагання за міжнародні гранти, стажування за кордоном. І, звісно, найелементарніше, але не менш важливе: кваліфіковані кадри повинні працювати у приміщеннях, забезпечених усіма умовами та комунікаціями. І, по-третє, молодих науковців (певна річ, не тільки молодих) потрібно забезпечити службовим житлом. На це все Академія й орієнтується, підтримуючи вже наявні та започатковуючи нові механізми сприяння молодим ученим» – наголошував у своєму інтерв’ю для ресурсу https://zn.ua/ukr Президент НАНУ Анатолій Загородній.
     Проблемам залучення і закріплення талановитих молодих дослідників у науці, а також необхідність оновлення обладнання для проведення наукових досліджень потрібно вирішувати на державному рівні.
     Ці та низку інших питань, що виникають повсякчас не лише в наукових установах Західного регіону, а й загалом у Національній академії наук України обговорили за час візиту представники депутатського корпусу із провідними науковцями та керівництвом Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка, Інституту геології і геохімії горючих копалин та Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача.
     Сподіваємось ця зустріч не остання і її результати матимуть продовження у рішеннях Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, що сприятимуть розвитку вітчизняної науки.
     А вона (наука) в Україні таки є!

понеділок, 19 квітня 2021 р.

Акція «Створюємо ліси разом». Молоді науковці ФМІ долучились до акції

     
    17 квітня у День довкілля лісівники Львівщини, природоохоронці, волонтери та громадські активісти долучились до благородної справи та садили молоді дерева у рамках Акції Державного агентства лісових ресурсів України «Створюємо ліси разом» та проєкту «Озеленення України» спільно з ГО «Добро.Дій». 
     Молоді науковці Фізико-механічного інституту разом з іншими активістами долучилася до цього масштабної проєкту. Близько 30-и волонтерів (і наші молоді науковці на чолі з ученим секретарем Інституту в цьому числі) озеленювали ліс поблизу Великих Мостів на Львівщині.    
      Після інструктажу лісників наші волонтери успішно зуміли посадити майже 5000 саджанців.
   Як повідомляють організатори, на Львівщині акція відбулась в 25 локаціях, а близько 1000 учасників акції висадили понад 132 тис. шт. саджанців головних лісотвірних порід. Детальніше - https://lvivlis.gov.ua/news?id=4639.
      Окрім цього, в межах згаданої акції, науковці Інституту внесли свій вклад в озеленення нашого міста, посадивши 30 саджанців молодих модрин на території ФМІ на вулиці Науковій.
     Висловлюємо подяку за організацію та координацію акції РМНС ФМІ НАН України і сподіваємось на продовження співпраці в рамках нещодавно підписаної угоди між ФМІ НАН України і ГО «Добро.Дій».


пʼятниця, 16 квітня 2021 р.

Антитіла чи Т-лімфоцити? Що насправді захищає нас від SARS-CoV-2?

       «Я перехворів на коронавірус і тепер пів року можу спати спокійно. В мене є антитіла», — так заспокоюють себе ті, хто перехворів на ковід. Інші здають тест на антитіла з таємною надією — а раптом я перехворів і можна не боятися пандемії? За титрами антитіл стежать, аби дізнатися, чи потрібна вакцинація, чи можна ще почекати.
     Та виявляється, у боротьбі з вірусом антитіла нічого не вирішують. Наші головні захисники — зовсім не вони, а скромні Т-клітини (або Т-лімфоцити). Саме від цих клітин залежить, як упорається наш організм із вірусом. Що це за клітини, і яка їхня роль в організмі?
      Дослідники виявили, що імунітет людини до коронавірусу є набагато важливішим, ніж наявність у організмі антитіл.
      Наприкінці червня Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) повідомила, що тільки 2-3% людей у світі мають у крові антитіла, які підтверджують інфікування на COVID-19. Це жодного відношення не має до наявності у цих людей імунітету на небезпечну хворобу.
      "Згідно з наведеними дослідженнями, на сьогодні у кожній країні світу на коронавірус хворіє приблизно 3% населення. Але навіть у них за наявності антитіл до COVID-19 немає до нього імунітету", – заявив глава ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейесус.
      Згідно дослідженням сінгапурських вчених опублікованому на сайті часопису Nature, набагато важливішим є те, що імунні клітини Т-лімфоцити та B-лімфоцити ніби "запам'ятовують" вірус. Вони вважають, що клітинний імунітет до COVID-19 може бути набагато важливішим, ніж наявність антитіл.
      Після аналізу даних 36 пацієнтів, які перехворіли на COVID-19, 23 пацієнти, які вижили після атипової пневмонії 2003 року (це захворювання також було спричинено штамом коронавірусу), а також 37 пацієнтів, які не мали жодного з цих захворювань, виявилось, що всі пацієнти, які пережили COVID-19, мали імунні клітини, які розпізнавали вірус.
      Ті, хто пережили атипову пневмонію, також мали імунітет до цього захворювання - їхні Т-лімфоцити розпізнавали новий коронавірус (SARS-Cov-2). Половина пацієнтів, які не хворіли COVID-19 та атиповою пневмонією, мали захисні Т-лімфоцити від захворювань.
      Науковці не виключають, що організми усіх цих людей колись могли зіткнутися з іншими штамами коронавірусу.
       "Важливішою за антитілає наявність Т-клітин та В-клітин, які забезпечують швидку імунну відповідь, достатньо ефективну, аби зупинити розповсюдження хвороби", – коментують результати своєї роботи сінгапурські вчені.
       Дослідники зазначають, що вибірка не є великою й питання імунітету до COVID-19 ще не достатньо вивчене.
     Раніше у дослідженні швейцарського вченого Біди Штадлера повідомлялося, що коронавірус - це звичайне сезонне захворювання, а його безсимптомних носіїв не існує.
Нагадуємо, американські молекулярні біологи прийшли до висновку, що небезпечна мутація SARS-CoV-2 заражає людину вірусом від 2,5 до 8 разів швидше. Новий ізолят SARS-CoV-2 несе точкову мутацію в білку D614G і вже швидко перевершив інші за поширеністю.

пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

60 років від початку космічної ери землян

     Подія, що відбулася 12 квітня 1961 року, сколихнула увесь світ, об’єднала людей різних країн і континентів у пориві радості, захоплення і гордості. Старше покоління добре пам’ятає емоційне звернення знаменитого диктора Ю.Левітана, який сповістив про успішний політ Ю. Гагаріна. У спогадах «провідний голос» країни напише, що його емоції були аналогічні почуттям, які він відчував 9 травня 1945 року та ледь стримував сльози. 108 хвилин і все життя… Доля надала молодому хлопцю з провінційного містечка Гжатськ, народженому в простій робітничій родині, можливість і випробування для того, щоб стати першим громадянином Всесвіту, який побачить нашу Землю з космічної висоти.
     Тривалий час космічна галузь, яка об’єднувала сотні підприємств, конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів була засекреченою. Дізнатись про такі підприємства було майже неможливо. За часи незалежності України ситуація змінилася – відкрилися утаємничені сторінки космічної біографії нашої держави.
     Україна має безпосереднє відношення до польоту Першої людини у космос. На Харківському заводі «Комунар» була створена система управління РН «Восток», яка під час польоту працювала відмінно. За цю роботу директор заводу Куликов В.Н. одержав звання Героя Соціалістичної праці. Систему прицілювання для РН «Восток» розробляли і створювали на київському заводі «Арсенал». Центр дальнього космічного зв’язку у Євпаторії та Науково-вимірювальний пункт №10 («Сімферополь-28») забезпечували радіозв’язок з «Кедром». Саме такий позивний мав Ю.О.Гагарін. На стартовий майданчик першого космонавта та його дублера Германа Титова, який пізніше стане другим космонавтом, доставив спеціально облаштований автобус виробництва Львівського автозаводу.
     Більше 500 українських працівників ракетно-космічної галузі та 15 науковців Академії наук України були відзначені високими урядовими нагородами за підготовку та здійснення польоту Першої людини у космос.
 
     Напередодні ювілейної дати науковий співробітник музею, Наталія Закревська, зустрілась з Тумаркіним Миколою Валеріановичем — ветераном космічної галузі, конструктором перших записувальних пристроїв (магнітофонів), що використовувались на супутниках та пілотованих космічних апаратах. Талановитому юнаку не було і двадцяти, коли він потрапив на роботу у Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів, який пізніше став великим секретним підприємством. Саме Микола Тумаркін, на той час один із провідних інженерів легендарного заводу, у співпраці з колективом, розробив апарат “Звєзда”, на якому був записаний голос першого космонавта планети Юрія Гагаріна. Завдяки унікальній техніці, створеній колективом талановитих інженерів і конструкторів, світ почув славнозвісне гагарінське: “Поехали!”
     Йшов 1959 рік... У Києві з’являлись нові підприємства. Серед них - Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів, директором якого став талановитий інженер Камєнєв Віктор Михайлович (до 1966 року – НДІ-110). Цього ж року інституту виділили невелике приміщення на території меблевої фабрики у Святошині, де спочатку працювало близько 150 чоловік. Інститут швидко розвивався, і на початку 90-х років минулого століття колектив налічував уже близько 5 тис. працівників!
     Старше покоління ще добре пам’ятає побутові магнітофони «Маяк-21», «Юпітер-201», «Ростов-101», «Маяк-231», «Маяк 240-стерео», перший вітчизняний відеомагнітофон «Весна ВМЦ-4». Ця техніка розроблялася у стінах Науково-дослідного інституту електромеханічних приладів. Одним із провідних напрямків його секретної діяльності стало створення записувальної та відтворювальної апаратури для потреб космосу. До цієї техніки висувалися суворі вимоги: вона мала витримувати сильні удари, вібрації, лінійні перевантаження тощо. У липні 1960-го року підприємство отримало нове замовлення: створити магнітофон, який зміг би «злітати» у космос. У доповіді до річного звіту за 1960 рік директор НІІ-110 зазначає: «В августе 1960 года разработан и сдан заказчику макет изделия, в сентябре месяце I комплект технологического образца и к концу IV квартала 8 комплектов опытных образцов изделий». Ці пристрої були виготовлені колективом молодих конструкторів, вік яких не перевищував 27 років! Один із них – Микола Валеріанович Тумаркін – активний учасник та свідок подій шестидесятирічної давнини.
     - Миколо Валеріановичу, як ви в такому юному віці опинились на супер-секретній роботі?
     - В 19 років я закінчив Київський технікум електромеханічних приладів. У той час швидко розвивалась радіолокаційна техніка. Головні дослідження та розробки проводились на закритих підприємствах - «поштових ящиках». А технікум готував для них фахівців. Навчали нас дуже серйозно. Наприклад, щоб отримати гарну оцінку, мало було вивчити домашнє завдання. Слід було запропонувати нове рішення. Дипломний проект я захищав по напівпровідниках, хоча в технікумі ми їх не вивчали. Я – завзятий радіоаматор. Будучи студентом, зачитувався працями науковців Військово-повітряної інженерної академії імені М.Є.Жуковського та інституту №17. Це підприємство було створене на базі німецьких виробництв «Telefunken», що у рамках репараційних домовленостей після Другої світової війни були передані Радянському Союзу. Мій досвід став у нагоді в роботі над створенням перших «космічних» магнітофонів.
     - А коли вперше ви зайнялися розробкою магнітофонів?
     - Вперше магнітофон я побачив у 1958 році. Тоді я працював на київському радіотехнічному підприємстві «Квант», де створили відділ звукозапису. Нам показали німецький апарат «мініфон», який був за розміром як дві коробки папірос, і попросили зробити прилад, менший за розміром. Так з’явилось перше замовлення: зробити партію з п’яти штук магнітофонів “кишенькових” розмірів для запису конфіденційних розмов. Була озвучена головна технічна умова для цих пристроїв – відсутність шуму під час роботи. Завдання було виконано. Цей успіх сприяв тому, що на урядовому рівні було прийнято рішення про створення на базі нашого відділу цілого інституту.
     - Як інститут електромеханічних приладів отримав «космічне» замовлення?
     - Всього через декілька місяців після створення інституту ми отримали замовлення створити магнітофон, який зможе працювати на борту космічної ракети. З Москви приїхав доктор наук Биков Юрій Сергійович. Він запропонував зробити апарат з високою вібростійкістю, мініатюрний за розмірами, який міг би витримувати високі лінійні перевантаження та міг працювати у складних газових середовищах. На його створення в інституті були кинуті усі сили. Це була спільна робота, нова, цікава! Так з’явився апарат, якому дали назву «Звєзда». 
     Вже під час перших космічних польотів з собачками Білкою та Стрілкою апарат розташовувався на борту космічного корабля для відпрацювання каналів та систем зв’язку. Пізніше доопрацьована «Звезда» літала з манекеном, якого інженери-випробувачі прозвали Іваном-Івановичем.

     - Це був крок у невідоме для конструкторів?
     - Так, було зрозуміло – працювати магнітофону доведеться в екстремальних умовах. Схему апарату повністю виготовили на напівпровідниках. Але тоді ще не було друкованих плат. Ми вирішили, що паяти схему на металевих дротах дуже ризиковано. Тому у текстоліті спеціально профрезерували канавки, покрили міддю, залили оловом, поставили заклепки. Це був прообраз нинішніх друкованих плат. Від звичайної магнітної стрічки відмовилися з двох причин: звичайний стрічко-протяжний механізм в умовах невагомості не працює у зв’язку з відсутністю сили тяжіння; магнітні стрічки були неналежної якості. Тому вирішили записувати на сталевий дріт, який виробляв Бєлорецький завод на Уралі. Товщина дроту складала 0,05 мм та була тоншою за людське волосся. Касета була розрахована на 90 хвилин безперервного запису. Тому довелось винайти можливості для економії часу запису: магнітофон працював десять секунд після закінчення кожної фрази, а потім вимикався. Для цього ми вперше застосували авто-пуск. Японці подібний винахід запатентували лише через рік. До речі, спочатку ми думали, що в кабіні космонавта буде космічна тиша, але виявилося, що під час польоту всередині космічного корабля багато сторонніх шумів. Складність була іще в тому, що через особливу секретність нас не допускали на космічний корабель і ми не володіли потрібною інформацією.
     - Ви були єдиним з інститутської команди, хто в оригіналі слухав запис, отриманий у кабіні космічного корабля «Восток» під час польоту Ю.О.Гагаріна?
     - 12 квітня 1961 року по радіо ми почули про політ першої людини у космос! Це був і наш тріумф! Після повернення Ю.О.Гагаріна, мене викликали у Москву на післяпольотний аналіз стану апарату. Запис перемовин Корольова з Гагаріним був засекреченим. Я програвав запис, регулював звук, повторював важливі для технічного аналізу фрагменти. Виявилося, що замість очікуваної тиші, в кабіні корабля дуже шумно. Через це сприйняття голосу погіршувалось. Крім того, з’ясувалося, що у невагомості частини апарату крутяться швидше. Для того, щоб відтворити реальний темп мовлення нам уже на Землі довелось коригувати швидкість перемотки металевого дроту. Хоча магнітофон і був забезпечений системою автопуску, у космосі розмова не припинялася і магнітофон не вимикався. Запис почався одразу, коли Гагарін опинився у кабіні. Касета була розрахована на 90 хвилин. А ще за 20 хвилин до старту почався радіозв’язок космонавта з Корольовим. Тому повністю політ першої людини у космос записаний не був. Хочу відзначити, що розмова між Головним конструктором і космонавтом була м’якою, без командних тонів. Ще до старту С.П.Корольов попередив: «Тобі буде тяжко розмовляти під час перевантажень. Ти мовчи, ми будемо тобі наговорювати інформацію. Через хвилину - старт». На запису чутно, як вмикається продувка двигуна. Саме тоді Гагарін промовив своє знамените «Поехали!» Із запису можна зрозуміти, що Гагарін не відчував великих перевантажень. Він сповіщав: «Відійшов перший ступінь, другий…». Гагарін нормально себе почував під час старту завдяки тому, що триступенева конструкція ракети дозволила зробити перевантаження більш тривалими за часом і тому менш небезпечними для космонавта. Голос Гагаріна був надзвичайно спокійним. Це здавалось дуже дивним. Але сильні емоції були попереду. Після виведення корабля на орбіту, Гагарін із захопленням вигукнув: «Вижу Землю! Голубая, голубой ореол, очень красивая Земля!» Після цих слів ресурс магнітного носія закінчився. Тому спуск – найбільш небезпечна частина польоту – виявився не записаним. Його записано з доповіді самого Гагаріна після приземлення. Керували розробкою апарату «Звєзда» Головний конструктор О.І. Бабич та його заступники В.П.Кукла та В.І.Сморчков.
 
     - Що Ви з висоти прожитого та пережитого відчуваєте сьогодні, через 60 років?
     - Я ще дуже добре пам’ятаю усі записи, і розмови буквально дослівно! Тоді ми відчували свою потрібність. Та і як цікаво було! Тільки за гроші так не працюють! Я щасливий, що нам вдалося зробити свій внесок у перший політ людини у космос, у справу освоєння космосу в цілому!
     Після того як космічний корабель «Восток» пролетів Камчатку, він увійшов у зону американської станції радіоперехоплення на острові Шем’я. Зв’язок відбувався по відкритих каналах зв’язку, тому керівництво США дізналось про перший пілотований політ приблизно за півгодини до того, як Юрій Левітан зачитав по радіо повідомлення ТАРС.
     А потім роздавали нагороди... 17 червня 1961 року майбутньому директору Московського науково-дослідного інституту радіозв'язку (з 1963 року), Головному конструктору систем радіозв'язку по КК «Восток» та «Восход», Бикову Юрію Сергійовичу «за великі успіхи у здійсненні польоту людини у космос» було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з отриманням ордена Леніна та Золотої медалі «Серп і молот». Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів був лише підрядною організацією. Тому розробники магнітофонів для системи космічного радіозв’язку «Заря» отримали тільки славнозвісне: «Большое спасибо, товарищи!» Наказом Голови Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з радіоелектроніки від 29 червня 1961 року орденом «Трудового Червоного Прапору» був нагороджений О.І.Бабич та орденом «Знак пошани» - В.М.Камєнєв. Наш співрозмовник, М.В.Тумаркін, отримав свою першу велику нагороду, орден «Знак Пошани», у 1975 році за результати спільного радянсько-американського польоту. Урядовець, який вручав нагороду, зауважив: «Это тебе за «Звезду»!