Академічна підтримка України

Державна науково-технічна бібліотека України інформує про рішення компанії Elsevier щодо надання безкоштовного доступу до інструментів академічної підтримки, наборів даних і освітніх рішень, орієнтованих на підтримку вчених, дослідників і студентів України. Для зручності користування ними на окремій сторінці компанії представлений короткий опис інструментів, посилання на ресурс із навчальними матеріалами, інструкціями, відповіді на поширені запитання, доступ до центру підтримки. Також на зазначеній сторінці наведені дані про майбутні вебінари й архівні записи семінарів українською мовою.

Детальніше: http://surl.li/ptlzi, http://surl.li/ptmfm, http://surl.li/pveoe

ІЕЗ ім. Є.О. Патона відсвяткував 90-ліття

 

З Днем Соборності, Україно!

 

Правило кібер-гігієни – не тицяти аби куди

Чи слухають ваш смартфон? Теоретичног можуть…

У кого дуже дофіга грошей – той може шпигувати за будь-яким смартфоном будь-якого користувача, у тому числі топ-політиків, військових, олігархів, босів мафії.

Про це давно відомо вузькому колу професіоналів з кібербезпеки, але пересічний користувач не дуже в курсі. Але подібного класу супер-хакерські інструменти є також супер-дорогими і тому можуть працювати лише по досить обмеженому числу «цілей».

Ось наприклад, ще у 2016 широко відома у вузьких колах компанія NSO Group продавала свій продукт Pegasus за 500 тисяч доларів (початкове інсталювання) плюс 650 тисяч доларів за кожні 10 інфікувань.

Протягом кількох років Мексика, приміром, витратила на таку «співпрацю» близько 15 мільйонів доларів. Про це можна почитати у блозі однієї з найвідоміших кібер-дослідницьких компаній Talos: https://cutt.ly/ZwGDvG8W

У 2021 році продукт Predator (англ. - “Хижак») пропонувався компанією-розробником Intellexa одразу за 13,6 мільйонів євро. У цю суму входить 20 одночасних інфікувань, експлоїт «в-один-клік», готова інфраструктура управління інфікованими пристроями (С2), плани «проекту», документація і навіть 12 місяців гарантійної підтримки. Тобто все як у великих бізнес-корпораціях, лише продукт пропонується не зовсім легальний та підсанкційний.

За такі гроші Predator обходить захист та впроваджується в операційні системи Android та iOS. Попри відомість у безпекових колах, хакерьскі тулзи Хижака досі не детектуються антивірусними та безпековими рішенням. Що означає буквально беззахисність будь-якого смартфона перед кіберкриміналом найвищого рівня.

Але чи все так трагічно? Так, звичайній людині захиститися від хакерських high-class рішень - майже неможливо. Майже (про це - нижче).

Повний же захист від зламу та шпигування, скажімо, топ-політику може дати лише не-користування будь-якими електронними засобами (як робить ху@ло). Але ж можна хакнути девайси його оточення, яке так чи інакше змушене якось орієнтуватися у вирі сучасного інформаційного життя, читати всякі Телеграми, Фейсбуки, Твіттери, користуватися месенджерами та електронною поштою, скачувати файли чи презентації.

Ще можна нікому не повідомляти номер свого «секретного» девайса. Але це працюватиме досить недовго, адже у оточення є своє оточення, і рано чи пізно цей номер теж стає відомим - після чого треба міняти і девайс, і номер. І робити це якнайчастіше. Все складно, одним словом.

Непоганий захист від менш крутих засобів проникнення у смартфони можуть дати регулярні оновлення ОС та всіх додатків, а також перезавантаження смартофону. Хоча може і не спрацювати.

Але все це неодмінно слід робити. Чому? Тому що є шанс, що при перезавантаженні хакер втратить отриманий доступ до телефону – коли мова йде про менш просунуті інструменти зламу типу Predator з його коштовними 0-days.

Але ніхто, навіть самі розробники шпигунського софта не впевнені - у яких випадках їхня розробка зможе або не зможе проникнути у смартфон жертви, і не мають універсального рішення цієї «проблеми». Тому Pegasus ставив ціну у залежність від кількості успішних атак (інфікувань). Predator теж не гарантує результату, а лише надає можливості його досягнення, дистанціюючись від діяльності кінцевого користувача.

Зрозуміло, що витрачатися на проникнення до усіх підряд смартфонів – нереально дорого, тому деякі уряди/спецслужби купляють подібні інструменти лише для шпигування за дуже обмеженим колом топ-злочинців/терористів, а заодно - політичних опонентів, правозахисників, журналістів, дисидентів - і це буквально 10-20 людей.

Але для пересічних користувачів залишаються ефективними традиційні та давно відомі  правила кібер-гігієни: не тицяти лінки від незнайомців, регулярно оновлюватися, застосовувати унікальні надійні паролі, VPN, MFA, «шифровані» месенджери, ніяких телеграмів, постійно робити резервні копії та все інше, про шо я розказую на своїх тренінгах.

Ці корисні навички точно знадобляться сьогоднішній «звичайній» людині, яка одного дня може раптом стати, скажімо, топ-політиком та, відповідно - мішенню топових кібер злочинців. Хто знає майбутнє? Ніхто, як виявилося.

Так отож.

(с) Костянтин Корсун

Напередодні Богоявлення

 Солодка кутя і солом’яний дідух. Надвечір’я короткого зимового дня з нетерплячим очікуванням першої зірки. Дванадцять пісних страв святої вечері та колядки під вікнами. Такі традиційні атрибути Святвечора.

Наступного дня буде вертеп з восьмикутною Вифлеємською зіркою. Волхви зі Сходу у царському вбранні. Зачудовані ангели з паперовими крилами. Цар іудейський Ірод. Діти в образі малих пастушків – тих перших, дитячих апостолів немовляти Христа, які в день Різдва дві тисячі років тому, наче справжні пастирі, рознесли світом радісну звістку про прихід Месії.

Історія народження Ісуса Христа тепер уже набула ознак міфу, а в традиції святкувати Різдво – все більше самої тільки традиції. Реальні події розчинилися в народному театрі, фольклорі, міжконфесійних та міжкультурних протиріччях. Недосконалість створених людьми календарів не дає можливості визначити ні точну дату Різдва, ні навіть рік, коли стався прихід Месії.

Варто сказати, що до IV століття Різдво і Хрещення в Йордані святкували в один день, саме 6 січня, пізніше ці свята розділили, і Різдво «помандрувало» на 25 грудня, а Хрещення Христа в Йордані пізніше, після розділення свят, так і залишилося 6 січня. Проте, наприклад, до сьогодні Вірменська Церква відзначає 6 січня обидва празники одночасно і називає їх «Богоявленням». Загалом Хрещення у Йордані є одним із перших свят Церкви – чи східної, чи західної традиції. Воно також є і літургійно одним з найстарших. Але після ІІ Ватиканського Собору і літургійних реформ свято Хрещення Христа в Йордані було перенесене на «неділю після Об’явлення», і саме воно завершує Різдвяний період.

Іншими словами, 6 січня у Римо-Католицькій Церкві залишилася назва: «Богоявлення» або «Об’явлення», але святкується фактично «поклоніння волхвів Христу», натомість те Богоявлення, яке на Сході є «Хрещенням Христа в Йордані», перенесене на неділю після 6 січня. А отже, якщо б колись ті, які святкують сьогодні за юліанським календарем свято Богоявлення 19 січня, перейшли на григоріанський календар, тобто святкували б його 6 січня, свята б не співпадали у двох традиціях. Лише деякі літургійні натяки збереглися 6 січня в латинському обряді з події хрещення Христа в Йордані, більшість текстів натомість у літургії присвячена поклонінню волхвів (трьох царів). До речі, Євангеліє про поклоніння волхвів у Візантійському обряді читається на саме Різдво Христове.

Якщо йдеться про богослужбові традиції чи особливості у цей день, то у деяких країнах у східній традиції маємо освячення води у річках чи у посудинах, які принесли віряни. Натомість у Римо-Католицькій Церкві 6 січня освячують дари, принесені волхвами, а вірніше, один з дарів – кадило. Бо ж золото дорого освятити. Варто пам’ятати, що у часи Ісуса Христа всі ці дари були рівноцінними за своєю вартістю: кадило і мірра (смирна) коштували стільки ж як і золото і лише багаті могли собі їх дозволити. Тому це дійсно були «царські» дари для Новонародженого. Звідси і західна традиція, що ті мандрівники зі Сходу були царями. Окрім кадила, освячується ще крейда, якою миряни пишуть у цей день на вхідних дверях своїх помешкань три початкові літери, взяті, як вважає багато вірян, з імен трьох волхвів-царів-мудреців: К. М. Б. (Каспер, Мельхіор і Балтазар), а також даний рік. Проте, скоріше за все, ці скорочення від імен трьох волхвів стали пізнішою церковно-народною традицією. Початково це були латинські літери C.M.B, і були скороченням латинського виразу «Christus mansionem benedicat», тобто «Нехай Христос благословить цей дім», а хрестики між літерами мали б символізувати власне благословення. До речі, такі написи на дверях роблять теж деякі представники протестантських спільнот. Також у різних країнах є свої особливості народних святкувань. Наприклад, в Іспанії – карнавал; у Польщі – публічні співи-колядки на вулицях, фестивалі вертепів, вистави. Це, однак, вже не літургічні, а так звані – паралітургічні, або культурні елементи свята.

І так, кожного року ми святкуємо Різдво, потім Богоявлення, переживаємо ті самі фрагменти, здавалося б – нічого не змінюється, все повторюється. Та все ж кожен рік накладає свої особливості, досвід. Безумовно, щороку нам могло б видаватися, що це Різдво нічим не відрізняється від попереднього. Але навіщо Церква повторює для нас цикл свят? Щоб по-новому осмислити ці події. Наприклад, ми щодня промовляємо ті ж слова, що й завжди, іншим особам: «як справи?», «добрий день» тощо. Так само християни щоденно повторюють у молитві одні й ті ж слова – «Отче наш», «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», «Господи, помилуй»… У щорічному святкуванні Різдва ми наново усвідомлюємо таємницю народження Бога у світі, і це щось більше, ніж просто святкування Дня народження. Це осмислення таємниць нашого спасіння, як і пізніше осмислюємо це через святкування Хрещення Христа, тобто свято Богоявлення (Епіфанію), чи раніше – через Благовіщення; це щорічні «згадки» тих спасительних подій – це зміцнення нашої віри, але теж участь у тих подіях, бо Христос, як і обіцяв, завжди «посеред нас», чи то народжений, чи то в Йордані, чи то на хресті, чи врешті – Воскреслий. Наприклад, одного року в одній парафії спорудили вертеп, який був макетом кафедрального собору, будинків, тобто міста, де ніби народжується Ісус. А наступного року було все просто і скромно: поле, вівці, ясла і в них – Новонароджений Спаситель. Тоді можна було «споглядати Христа, що народжується у цивілізації», а іншого разу, споглядаючи на вертеп у полі, побачити Христа, який народжується у простоті, «не у царській палаті, а межи бидляти». Ще інший вертеп іншого разу бу рухомий, у якому також було народження Христа якби у якомусь місті. Але насправді через євангельські тексти ми знаємо, що саме у місті для Святої Родини не знайшлося місця. Спаситель народжується у стаєнці, а першими свідками пришестя є лише Його земні батьки та звичайні пастухи. І це відчуття простоти та родинності мало б товаришувати кожному святкуванню Різдва Христового. Поєднаному з подякою Богу, що так нас полюбив, і зіслав до нас свого Єдиного Сина, щоб став видимим «Богом з нами».

Історіюнародження Ісуса Христа,що на сьогодні назагал починає набувати ознак міфучитайте у січневому номері нашого видання