Збіднення мови = втрата інтелекту

   Середній коефіцієнт світового населення, який із повоєнного періоду до кінця 90-х років завжди зростав, протягом останніх двадцяти років зменшується. Причин цього феномену може бути кілька. Одна з них — збіднення мови.
   Дослідження демонструють зменшення знання лексики, а збіднення мови полягає у скороченні використовуваного словникового запасу та ускладненні формування більш розвиненого мислення.
   Поступове зникнення часів (суб’юнктив, імперфект, складені форми майбутнього, минулий дієприкметник тощо) призводить до мислення, яке майже завжди перебуває в теперішньому часі, обмежене моментом: нездатне до проєкцій у часі.
   Зникнення великих літер і пунктуації є прикладами «смертельних ударів» по точності та різноманіттю вираження. Лише один приклад: вилучення слова «пані» (яке вже розчинене) означає не лише відмову від слова, а й мимовільне сприяння ідеї, що між дівчинкою та жінкою немає проміжних фаз.
   Менше слів і менше дієслів у відмінках означає меншу здатність виражати емоції та менше можливостей для формування мислення. Більше того, значна частина насильства, яке існує, походить безпосередньо від нездатності виражати почуття через слова.
   Отже, менше слів означає менше можливостей формувати мислення. Чим бідніша мова, тим більше зникає мислення.
   Історія багата на приклади, і багато книг (Джордж Орвелл — «1984»; Рей Бредбері — «Фаренгейт 451») розповідають, як найгірші уряди в будь-якій країні ніколи не хотіли якісної освіти для людей.
   Якщо немає доброго володіння словами, не існуватиме думок, які дозволяють людям усвідомити, чи обманюють їх, чи ні.

Якщо не існує думок, то не існує й критичних думок. А думки немає, якщо немає достатньої кількості слів. Як можна побудувати гіпотетико-дедуктивне мислення без використання дієслів у умовному способі?
   Як можливо розрізняти факти в часі, чи то в минулому, чи в майбутньому, без мови, яка розрізняє те, що могло б бути, те, що було, те, що є, і те, що буде?
   Вчити та практикувати мову в її різних формах. Навіть якщо це здається складним. Ті, хто стверджує необхідність спрощення правопису, ігнорування помилок орфографії, скасування родів, часів, усього, що створює складність, є справжніми винуватцями збіднення людського розуму.    Батьки та вчителі: навчаємо наших дітей, наших учнів говорити, читати та писати.

 Крістоф Клаве (Christophe Clavé) — французький письменник,викладач зі стратегії та менеджменту, онсультант із бізнес-трансформацій (фото з мережі, переклад редакції)

Російський терор проти української науки. Russian terror against Ukrainian science.

 Statement of the National Academy of Sciences of Ukraine

On September 28, 2026, Russia launched a direct strike with a jet-powered drone against the building of the Presidium of the National Academy of Sciences of Ukraine in the center of Kyiv.

This day will forever remain one of the most tragic in the Academy's more than century-long history.

The Russian strike has claimed the lives of two people. The National Academy of Sciences of Ukraine extends its deep condolences to their families and loved ones. The entire academic community shares in this loss.

The Presidium building sustained significant damage. Fire engulfed the upper floors. People were cut off by the flames and forced to escape through the windows.

People at the windows of a burning building in the center of a peaceful European city: within hours, the entire world witnessed the horror unfolding at 54 Volodymyrska Street. In the 21st century, these images evoke the most harrowing scenes of terrorist attacks, where the ordinary day of peaceful people instantly turns into a fight for survival.

We have no right to get used to this.

The strike on the National Academy of Sciences of Ukraine is not just damage to another building during the Russian war.

This is a strike against people. Against science. Against the country’s intellectual potential. Against the very idea that knowledge, research, and the pursuit of truth should serve life, not its destruction.

A Russian drone struck the very heart of Kyiv, hitting a building that has been one of the symbols of Ukrainian science for over a century. The building at 54 Volodymyrska Street became an academic site back in 1919 and has been inextricably linked to the history of the Academy ever since.

This strike also carries a particularly poignant historical symbolism. The Ukrainian Academy of Sciences was founded in 1918 under Hetman Pavlo Skoropadsky, when Ukraine was fighting for the right to statehood and establishing its own national institutions. More than a century later, Russia is using weapons to strike at one of those institutions - at Ukrainian science as an integral part of independent Ukraine.

Russia is once again attempting to destroy what embodies the independent Ukraine: its intellect, culture, historical memory, and the ability to determine its own future.

The strike on the Academy is part of a much broader Russian campaign of terror against Ukraine’s civilian population, its universities, research institutions, libraries, museums, hospitals, and residential buildings.

Science has become a target. And the world has seen it.

We are grateful for the strong international solidarity we felt within the very first hours following the strike. European leaders, international organizations, and leading global academies and research institutions condemned the Russian attack on the National Academy of Sciences of Ukraine. Their statements conveyed a key message: a strike against the Academy is a strike against science, and Russia must be held accountable for its crimes.

We are grateful to all our international partners, Ukrainian colleagues, rescuers, medical personnel, journalists, and every single person who stood by us during these terrible hours -calling, writing, offering help, and providing support.

Today, international solidarity with Ukrainian science must be backed by concrete decisions.

The National Academy of Sciences of Ukraine appeals to the global scientific and academic community, calling for concrete actions.

Science cannot exist apart from moral responsibility. There can be no ‘ordinary scientific cooperation’ with a state that kills people and destroys the research institutions of another country.

Back in 2022, the National Academy of Sciences of Ukraine terminated its cooperation with Russian scientific organizations and scientists. That same year, the European Federation of Academies of Sciences and Humanities (ALLEA) suspended the membership of the Russian Academy of Sciences, the suspension has not been lifted since. Today, the Russian Academy of Sciences is not part of the ALLEA European academic community, which brings together around 60 academies from approximately 40 European countries.

The strike on September 28 once again demonstrated why such a position remains fundamentally important.

We call upon academies of sciences, universities, research centers, scientific foundations, international scientific organizations, and publishers not to resume or legitimize institutional cooperation with Russian state scientific and educational institutions as long as Russia is waging an aggressive war against Ukraine.

Russian state scientific institutions that, unfortunately, support Putin's aggression cannot return to the international scientific community as if nothing had happened.

There can be no ‘science is above politics’ when science is under armed attacks.

There can be no normalization where terror continues and there is no accountability for it.

We call upon the global scientific community to stand united.

The Russian strike destroyed part of our building.

It claimed human lives.

It left wounds that cannot be erased by repairing walls.

But it did not destroy the National Academy of Sciences of Ukraine.

We will continue to work.

Our scientists will continue their research. Our institutes will continue to generate new knowledge and technologies. Ukrainian science will continue to work for Ukraine’s defense, recovery, development, and European future.

The Academy, established over a century ago alongside Ukrainian statehood, has endured. It will endure this time as well.

We will not be broken.

Ukrainian science will not be destroyed.

Ukraine will not be stopped.

Фото: ДСНС

Вихідний код Всесвіту

На початку IV століття до нашої ери легендарний давньогрецький філософ Платон запропонував простий уявний експеримент. Відомий як Алегорія печери , ця ідея передбачає, що те, що ми вважаємо «реальністю», може бути не більше ніж тінями, що танцюють на стіні печери. Перенесемося в 21 століття, і вчені розмірковують над тим самим питанням, хоча й у більш технологічному контексті.

Детальніше у жовтневому номерінашого видання

Борислав ще сміється

Уявіть українське місто, яке на початку 20 століття давало понад 5% світового видобутку нафти. Це Борислав на Львівщині, куди стікалися іноземні інвестиції та де масово виростали нафтові вежі. Як невелике місто стало одним із центрів світової нафтової промисловості і чому його нафтовий бум зрештою згас? 

Дивіться у новому відео створеному ресурсом #ШОТАМ; @Sho_Tam!
Аудіосупровід створено за допомогою штучного інтелекту.
Під час підготовки відео використано такі матеріали:
«Локальна історія» — «Клондайк, Каліфорнія, пекло: нафтовий бум на Галичині»: https://surl.li/iyjltv
«Енциклопедія сучасної України» — «Бориславське нафтогазоконденсатне родовище»: https://surl.li/ulqzfa
Bagnowka — «Borysław Борислав Boryslav 1927»: https://surl.li/enhilv
Вікіпедія — «Історія нафтових промислів Борислава»: https://surl.li/ntbdyo

От і серпень! І ми вже тут!

 

Тінь, що вважає себе реальною

 Ти дивишся на предмет і думаєш, що в він тривимірний. Ти дивишся на стілець, на якому сидиш, на свою руку дивишся, у дзеркалі на своє обличчя дивишся. Усе це тверде, усе це глибоке, усе це реальне.

Фізика називає це межею Бекенштейна і дає дуже недвозначну відповідь: жодне з цього не є реальним.

Максимальна кількість інформації, яку можна вмістити в об’єм, пропорційна не його внутрішньому об’єму, а площі двовимірної поверхні, що його оточує. Тобто все, що ти переживаєш як глибину, масу та об’єм, — це тривимірна симуляція, яка відображається всередину від бітів даних, закодованих на тій зовнішній межі. Інформація не всередині, вона живе на поверхні. 

Ти не є чимось, що існує всередині, ти — відображення, що падає всередину від чогось, що існує на межі. Якщо навантажити систему інформацією, вона обвалиться, об’єм перетвориться на чорну діру.  Інформація накопичується там, розширює межу, поглинає вміст. Саме тому тривимірний простір, який ми знаємо, такий крихкий. Якщо намагатися вмістити забагато, фізика покарає тебе. І те, що люди називають своєю внутрішньою глибиною, нічим не відрізняється від цього.

Ті нашарування емоцій, вага з минулого, той щільний осердя, яке ти називаєш «я», — усе це тінь, яку обмежені дані на поверхні викидають усередину. Ти не є тривимірною істотою. Ти — важка й громіздка відсвітка коду, написаного на двовимірній межі, що падає всередину.

І ця тінь вважає себе реальною!!!

Липневий номер "IT&O" доступний до перегляду

Ефект спостерігача

 У квантовій фізиці існує така штука, від якої розум зупиняється: якщо постійно спостерігати за частинкою, вона не рухається, бо кожне вимірювання фіксує її на місці. Це називається ефектом Зенона, і в 1977 році Місра з Сударшаном математично це довели. Потім це випробували в лабораторії: коли радіоактивні атоми вимірювали сотні разів на секунду, їхній розпад майже знизився до нуля.

Тобто на найменшому масштабі Всесвіту для зміни не потрібна нова сила — лише відвести погляд на мить.

Тепер переверни це на себе. У твоїй голові теж є речі, які роками не ворушаться, правда? Та стара regrett, той нескінченний страх, той сором, що з кожним днем стає трохи важчим. Ти думаєш, що не можеш їх розв’язати, але справа не в тому.

Проблема в тому, що ти щоранку відкриваєш їх і знову й знову перевіряєш. Те, що робить їх такими реальними, — не те, що ти не знайшов розв’язання, а те, що ти дивишся на них щодня заново.

Ти відчуваєш себе прив’язаним до минулого, але прив’язуєшся ти не до події, яку пережив, а до свідомості, яка спостерігає за тією подією щодня заново.

Так само, як частинка: що частіше розум її вимірює, то довше вона залишається на місці, і нічого не змінюється, і ти ніяк не можеш просуватися вперед — бо ти продовжуєш на неї дивитися.

Можливо, перший крок до звільнення — це припинити намагатися розв’язати і відвести погляд до іншої можливості.

Бо в квантовій механіці так само: зміна починається в момент, коли розривається спостереження.

Постійно думати про щось — це не розв’язувати його, а заморожувати. Коли відведеш погляд кудись інде, частинка нарешті рушить — і ти так само.

Хто ми для Всесвіту? Наш варіант.

    47 років тому ми послали бездоганну брехню в темряву космосу, і ця брехня нині віддаляється від нас. Попри майже 50 років у польоті, обидва зонди продовжують передавати телеметричні дані, використовуючи ядерні джерела живлення, які поступово виснажуються.
     Вояджер-1: Відстань перевищує 25,3 млрд км (понад 160 астрономічних одиниць). Апарат рухається назовні зі швидкістю приблизно 61 000 км/год.
     Вояджер-2: Знаходиться на відстані близько 20 млрд км (136 а. о.) від Землі та летить у протилежному напрямку.
     У 1977 році NASA запустила космічні зонди Voyager 1 і 2, помістивши в них позолочені платівки. Ці платівки були для нас часовою капсулою, відправленою у Всесвіт. У них є Бетховен, є звуки птахів, дитячий сміх, хвилі океану та послання миру 55-ма різними мовами. «Шановні друзі, хай ваші ранки будуть благословенними».
    Все настільки прекрасне, настільки естетичне, що, слухаючи, віриш, ніби людство — досконалий вид. Але суть не в тому, що на тій платівці, а в тому, що з такою турботою сховали. Ми вигравіювали на тій золотій платівці не правду про наш вид, а лише космічний профіль для громадських зв’язків.
    У тих записах немає жодної секунди про темну сторону історії людства. Немає світових воєн, атомних бомб, геноцидів, голоду чи невиразних мук, які ми завдали одне одному.
    Ми представили себе прибульцям як мирних істот, які лише слухають музику, люблять природу та бажають одне одному благословенних ранків.
    Нині ті зонди давно перетнули кордони нашої Сонячної системи й просуваються замерзлою темрявою міжзоряної порожнечі. Voyager 1 — на найдальшій точці, якої людство досягло досі, і через тисячі років промине повз іншу зоряну систему.
    Якщо одного дня розумна цивілізація знайде той металевий диск і розгадає шифри всередині, то подумає, ніби ми створили досконалу утопію.
    Навіть якби ми самі знищили цю планету через власні амбіції, в архіві Всесвіту від нас лишаться лише Моцарт і звуки птахів. І коли той момент настане, ті, хто нас знайде, ніколи не дізнаються, наскільки ми небезпечний і схильний до самознищення вид.
    Ми стерли справжню нашу історію, вигадали досконалу брехню й вистрелили її так далеко, що ніколи не зможемо повернути. Можливо, саме в цьому наша екзистенційна трагедія. Навіть у тій останній волі, залишеній мільярдам років космосу, ми не наважилися глянути в дзеркало й відправили зіркам лише візитівку тієї фальшивої версії себе, якою прагнули бути.

Ефект спостерігача

 Найбільший головний біль у квантовій фізиці — це ефект спостерігача: доки ти не дивишся на електрон, він є хвилею ймовірності, але в той момент, коли ти на нього дивишся, він з’являється в одній точці. Тобто Всесвіт рендериться лише тоді, коли ти на нього дивишся, — так само, як у сучасних відкритих іграх: щоб зекономити потужність процесора, малюється лише той напрямок, куди дивиться гравець; коли ти повертаєшся спиною, той бік перетворюється на математичний потенціал. А тепер подумай: чому Всесвіту взагалі потрібно економити процесор, якщо все є результатом випадкового вибуху? Чому фізичні закони поводяться як керування ресурсами гігантського комп’ютера? Теорія симуляції раніше була розвагою філософських факультетів, але тепер теоретичні фізики сперечаються про те, що фундаментальними будівельними блоками Всесвіту є не матерія, а інформація. Усе — це біт, і ці біти підкоряються дуже суворим правилам. Більшість людей, почувши ідею про архітектора, уявляють когось, хто спостерігає за нами й тестує нас, але про такий сценарій не йдеться. Архітектор існує, але йому байдуже до нас: він просто написав бездоганний фізичний рушій, закодував у ньому гравітацію, термодинаміку й квантові потенціали, запустив систему й повернувся до своїх справ. Суть у тому, що ми всі — аномалія всередині того коду: ми намагаємося вижити й самі розвиваємо свідомість. Немає такого поняття, як «дотик» — є лише електромагнітне відштовхування. Немає «реальності» — є лише дані, які обробляє твій мозок. І той архітектор, мабуть, навіть не здогадується про наше існування: ми просто дуже цікавий побічний ефект усередині грандіозної симуляції.

 

Музей Юліана Дороша запрошує поціновувачів фото- та кіномистецтва

 У Львові відкрився для відвідувачів та поціновувачів фотомистецтва музей Юліана Дороша, зачинателя професійного кіно в Західній Україні, всесвітньо відомого фотографа, у біографії якого є маса досягнень вартих того, щоб увійти в історію вітчизняної культурної спадщини.

Першими кіно спробами Юліана-Юрія Дороша були документальне кіно відзняте ним у Пласті та короткометражний етнографічний фільм «Раковець», відзнятий на відпочинку в Раковці-на-Дністрі влітку 1931 р., публічний показ якого відбувся під час другої виставки УФОТО. також працював Дорош над створенням «короткометражовиків». Фірма «Фотофільм» під його керівництвом зняла такі стрічки: «Весілля на Покутті», «День молоді Рідної школи», «Йордан у Львові», «Виставка АНУМ»та ін.

У липні 1938 р. він зняв фільм про похорони командувача Української галицької армії генерала Мирона Тарнавського. Значна частина відзнятої плівки увійшла згодом до короткометражного фільму «Львів говорить», змонтованого у діаспорі та удостоєного запису в книзі «Історія українського кіно» Любомира Госейка, виданої у Франції 2001 року.

Останнім реалізованим кінофільмом Юліана Дороша стала стрічка «До джерел народної творчості» про життя та побут гуцульських майстрів. У 1966 р. Дорош перейшов працювати до центр державного історичного архіву у Львові, де була фотолабораторія, обладнана за досить високими стандартами. Тут, маючи у своєму розпорядженні кінокамеру «Адміра», Дорош в останнє повертається до теми кіно. Любительська стрічка про гуцульських народних майстрів має дуже високу цінність. Оскільки Карпати були для Дороша рідною домівкою, він почувався тут впевнено і комфортно. Через відсутність знімальної групи народні майстри також почувалися вільніше, були природніми у поведінці, мові, жестах. Стрічку вважали втраченою, однак нещодавно на вулиці Левицького у Львові в помешканні Дорошів  Роман Метельський та Ігор Ткачик  випадково знайшли плівку з цим фільмом. Плівку вже встигли оцифрувати, накласти звуковий ряд і презентували у приміщенні Національного музею ім. Шептицького.

У квартирі, де проживав останні роки Юліан Дорош на вул. Левицького родина Крушельницьких та громадськість Львова не полишала надії відкрити музей присвячений творчості видатного українського фотомитця.

 І ці сподіанння громади здійснились!

Музей розпочав свою роботу 9 червня у відновленій родинній квартирі митця.

Іndustry Forum Lviv 2026. Запрошуємо на "АРЕНУ"!

Industry Forum Lviv — це спеціалізована B2B-платформа для виробничого бізнесу, яка об’єднує чотири ключові галузісучасної промисловості: металообробку, деревообробку, енергетику та пакування.

Форум створений для презентації технологій, модернізації виробництв і налагодження прямих контактів між виробниками, постачальниками обладнання та керівниками підприємств. Завдяки високій концентрації виробництвта стратегічній близькості до кордонів ЄС, Львів стає оптимальним майданчикомдля експортної експансії та побудови нових ланцюгів кооперації.

До уваги наукової спільноти ФМІ!
11 червня; 10:00 – 12:00 Семінар: «Неруйнівний контроль. Обладнання, технології, матеріали» 

Доповідачі: провідні фахівці: ТОВ «НВФ "Діагностичні прилади"», ТОВ «НВФ "Ультракон"» , Навчальний центр з неруйнівного контролю «ДП-ТЕСТ», Видавничий дім «ПАТОН» 

Місце проведення: президентський скай бокс (4 поверх) 

До зустрічі на «Арені»!

Програма форуму за покликанням https://industryforum.com.ua/docs/2026/program-26-3.pdf

Міжнародний промисловий форум – ключова виставка 2026 року

 

Міжнародний промисловий форум — найбільша промислова виставка в Україні, яка з 2005 року входить до переліку провідних світових промислових виставок, офіційно сертифікованих та визнаних Всесвітньою асоціацією виставкової індустрії (UFI), що є найвищим рівнем світового визнання для виставки.

Міжнародний промисловий форум включає в себе спеціалізовані виставки у галузі металообробки, машинобудування та суміжних областей, а також насичену програму науково‑практичних конференцій, семінарів, презентацій учасників форуму.

Учасниками виставки є провідні промислові підприємства України, близького та далекого зарубіжжя. Щорічно під час форуму презентуються новітні промислові технології, обладнання, інструмент, комплектуючі, послуги.

Головна B2B-подія травня завершила свою роботу. Одразу 6 спеціалізованих виставок на одному майданчику приймали відвідувачів та демонстрували технології в дії!

За однією реєстрацією відвідувачі отримали доступ до експозицій:
–  Міжнародний Промисловий форум — обладнання, металообробка, зварювання та автоматизація.
– PLAST EXPO UA — технології переробки полімерів, сировина та рециклінг.
– ADDIT EXPO 3D — промисловий 3D-друк та адитивні технології.
– Expert Security — системи відеонагляду, охорони та кібербезпеки.
– Технології захисту/ПожТех — пожежна безпека, цивільний захист та розмінування.
– Green EnerTech — рішення для енергонезалежності, СЕС та системи накопичення енергії.

Павільйони МВЦ перетворилися на епіцентр технологічного нетворкінгу. Тут відвідувачі побачили і оцінили на власні очі  роботу сотень одиниць обладнання, провели прямі переговори з лідерами ринку та знайли комплексні рішення для модернізації, енергозабезпечення та захисту свого бізнесу.

Перші контракти було укладено прямо на стендах.

Не втрачайте можливість посилити свій бізнес – відвідуйте виставкові заходи організовані фаховими менеджерами ТОВ «КИЇВ ГЛОБАЛ ЕКСПО»!

Industry Forum Lviv 2026 запрошує на зустріч фахівців

Відзначаємо Дні науки - 2026

 

Всесвіт відступає

 

Створена Даніелем де Бруйном, «The 100-Gear Exponential Machine» складається з 100 шестерень, кожна з яких має передавальне число 10:1 порівняно з попередньою.Це означає, що на кожні 10 обертів попередньої шестерні наступна обертається лише 1 раз.

Коли таке повторюється 100 разів, результат є екстремальним, – тобто щоб остання шестерня здійснила один повний оберт, першій довелося б здійснити 10¹⁰⁰ обертів — число, яке називають гугол.

Для порівняння:

Спостережуваний Всесвіт містить близько 10⁸⁰ атомів. Тобто число, необхідне для руху останньої шестерні, набагато перевищує кількість атомів, що існують у космосі.

Якщо перша шестерня обертається раз на 3,5 секунди: 5-та вже потребує 6 годин, щоб завершити один оберт. 8-ма – близько одного року.

За 4,6 мільярда років (вік Землі) 18-та ледь б завершила пів оберту, і навіть після 13,8 мільярда років (вік Всесвіту) 21-ша практично не зрушилася б суттєво.

Щоб змусити останню шестерню рухатися, знадобилися б швидкості та енергія, що перевершують фундаментальні фізичні межі — включно з тими, що накладаються релятивністю. Або, краще сказати, – знадобиться більше енергії, ніж усьому Всесвіту для цього.

Ця машина є конкретним уособленням сили експоненціального зростання та меж фізики.

Іноді неможливе полягає не в прикладеній силі — а в залученій математиці.

Чи можна облікувати час?

 Час — всезагальне та всеохоплююче явище дійсності. Ніщо ані в матеріальному, ані в духовному світі не існує поза часом. Все відбувається в часі. Все змінюється, приходить і відходить, — один час вічний. Разом з тим час не стоїть на місці, а невпинно... тече, іде, біжить — від минулого до сучасного і майбутнього. Як сказав давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (540-483 рр. до н. е.): «Все тече, все змінюється». В часі є лише тепер, зараз. Минуле було колись у тепер, але незворотню відійшло, зараз його немає. Майбутнього ще немає, але воно неодмінно прийде й існуватиме як «зараз». Отак через тепер, зараз і перетікає вічність часу.

 

Детально в квітневому та травневому номерах нашого видання!

Про долі українських науковців

 Проєкт «Реальна історія» розповів про долі українських науковців, чиї винаходи стали фундаментом сучасної цивілізації – від смартфонів до польотів на Місяць.

Десятиліттями радянська пропаганда працювала на те, щоб стерти імена українських геніїв або привласнити їхні досягнення. Сьогодні, завдяки дослідникам та популяризаторам історії, ці факти стають загальновідомими.

У відео – історії вчених, чиї імена замовчували, а досягнення приписували іншим:

Михайло Кравчук – один із наймолодших академіків ВУАН (нині НАН України), обраний у 1929 році. Всесвітньо відомий математик, чиї «многочлени Кравчука» сьогодні працюють у кожному смартфоні (стиснення даних, розпізнавання облич). Його життя обірвалося в ГУЛАГу, а ім’я на десятиліття вилучили з лав Академії.

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) – геній, який розрахував трасу польоту на Місяць («траса Кондратюка»), якою пізніше скористалися американці в місії Apollo.

Георгій (Юрій) Кістяківський – киянин, син академіка Ігоря Кістяківського. Він став радником президента США з питань науки та зробив вирішальний внесок у розробку системи детонації першої атомної бомби. Його родина – це яскравий приклад київської інтелектуальної еліти, розсіяної по світу війнами та репресіями.

Ігор Сікорський – киянин, чий шлях починався з київських конструкторських бюро. Творець першого гвинтокрила та літаків-гігантів.

Сергій Корольов – «батько космонавтики», за чиєї підтримки в нашому Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України | E.O. Paton Electric Welding Institute - PWI | розпочалися перші у світі експерименти зі зварювання у відкритому космосі.

До півночі – 85 секунд!

 Стрілки годинника Судного дня змістились на чотири секунди ближче до опівночі й тепер показують час 23:58:45, що символічно означає 85 секунд до моменту, коли людство зробить Землю непридатною для життя. Про це повідомив "Бюлетень вчених-атомників" (журнал, який займається Годинником Судного дня з 1947 року).

 Boeing E-6 Mercury - літак ВМС США, що виконує функції повітряного командного пункту та ретранслятора зв'язку, вилетів з Оклахоми і зараз летить на схід над Атлантичним океаном.Цей літак відіграє ключову роль у ланцюжку ядерного командування США, гарантуючи, що накази зможуть дійти до ядерних сил навіть у разі, якщо наземні системи зв'язку будуть пошкоджені або виведені з ладу.

Boeing E-6 Mercury – це один із найтаємніших та критично важливих літаків в арсеналі США. Його часто називають "Doomsday plane" ("літак Судного дня").Це повітряний командний пункт та ретранслятор зв'язку ВМС США, побудований на базі Boeing 707. Усього їх 16 штук. Вони базуються переважно на Tinker Air Force Base в Оклахомі.

Основні завдання літака TACAMO ("Take Charge And Move Out" - "Візьми командування і висувайся"). Головна місія – зв'язок з ядерними підводними човнами США (SSBN), які несуть балістичні ракети Trident. Літак може передавати накази на запуск ядерних ракет навіть якщо: наземні командні центри знищені, зв'язок через супутники порушено, стався ядерний вибух і електромагнітний імпульс вивів з ладу звичайні системи. Для цього використовується дуже низькочастотний зв'язок (VLF) – величезна висувна антена завдовжки кілька кілометрів тягнеться за літаком у польоті. Тільки такі довгі хвилі проникають під воду на глибину, де знаходяться підводні човни. Airborne Command Post (Looking Glass).

У версії E-6B літак виконує роль повітряного командного пункту для Стратегічного командування США (USSTRATCOM). Якщо наземні центри (включаючи Пентагон, Offutt AFB і т.д.) виведені з ладу - президент, міністр оборони або їх наступники можуть керувати всією ядерною тріадою США прямо з борту E-6B: віддавати накази на запуск МБР шахтного і мобільного базування (Minuteman III і майбутніх), координувати запуск.

Чому саме зараз цей політ привертає увагу?

Виліт з Оклахоми (Tinker AFB) та політ на схід через Атлантику – не рутинна справа. Зазвичай E-6B літають усередині США: кола над Середнім Заходом, патрулювання біля узбережжя, зв'язок із підводними човнами в Атлантиці та Тихому океані. Польоти через океан до Європи трапляються дуже рідко (останні відомі - у 2024 до Норвегії, у 2025 до Європи/Гренландії/Iceland, іноді до Ramstein у Німеччині). Такі трансатлантичні місії часто пов'язані з: навчанням НАТО з ядерного стримування, перевіркою зв'язку з підводними човнами в східній Атлантиці/Північному Льодовитому океані, демонстрацією сили в період підвищеної напруженості, - ротацією чи особливими операціями Стратегічного командування. Часто після виходу в океан транспондер вимикають (стає «невидимим» для Flightradar24 тощо) – це стандарт для секретних місій. Тому багато таких польот викликають сплеск обговорень в OSINT-спільноті.

Коротше: Це не просто літак зв'язку. Це літаючий запасний Пентагон і Білий дім на випадок ядерної війни. Якщо все наземне командування США буде знищено в перші хвилини конфлікту - саме E-6B має передати коди запуску та забезпечити, щоб американські ядерні сили відповіли. Тому будь-який незвичайний політ такого борту (особливо через Атлантику) одразу викликає запитання: «Це вчення? Перевірка? Чи щось назріває?».

На 5 березня 2026 року це, швидше за все, або планове навчання, або рідкісне перекидання/місія до Європи в рамках НАТО. Але сам факт такого польоту завжди виглядає тривожно, тому що роль у машини саме така – апокаліптична.

За матеріалами https://x.com/abuviktor1/status/2029458509599813652?s=20