Хто ми для Всесвіту? Наш варіант.

    47 років тому ми послали бездоганну брехню в темряву космосу, і ця брехня нині віддаляється від нас. Попри майже 50 років у польоті, обидва зонди продовжують передавати телеметричні дані, використовуючи ядерні джерела живлення, які поступово виснажуються.
     Вояджер-1: Відстань перевищує 25,3 млрд км (понад 160 астрономічних одиниць). Апарат рухається назовні зі швидкістю приблизно 61 000 км/год.
     Вояджер-2: Знаходиться на відстані близько 20 млрд км (136 а. о.) від Землі та летить у протилежному напрямку.
     У 1977 році NASA запустила космічні зонди Voyager 1 і 2, помістивши в них позолочені платівки. Ці платівки були для нас часовою капсулою, відправленою у Всесвіт. У них є Бетховен, є звуки птахів, дитячий сміх, хвилі океану та послання миру 55-ма різними мовами. «Шановні друзі, хай ваші ранки будуть благословенними».
    Все настільки прекрасне, настільки естетичне, що, слухаючи, віриш, ніби людство — досконалий вид. Але суть не в тому, що на тій платівці, а в тому, що з такою турботою сховали. Ми вигравіювали на тій золотій платівці не правду про наш вид, а лише космічний профіль для громадських зв’язків.
    У тих записах немає жодної секунди про темну сторону історії людства. Немає світових воєн, атомних бомб, геноцидів, голоду чи невиразних мук, які ми завдали одне одному.
    Ми представили себе прибульцям як мирних істот, які лише слухають музику, люблять природу та бажають одне одному благословенних ранків.
    Нині ті зонди давно перетнули кордони нашої Сонячної системи й просуваються замерзлою темрявою міжзоряної порожнечі. Voyager 1 — на найдальшій точці, якої людство досягло досі, і через тисячі років промине повз іншу зоряну систему.
    Якщо одного дня розумна цивілізація знайде той металевий диск і розгадає шифри всередині, то подумає, ніби ми створили досконалу утопію.
    Навіть якби ми самі знищили цю планету через власні амбіції, в архіві Всесвіту від нас лишаться лише Моцарт і звуки птахів. І коли той момент настане, ті, хто нас знайде, ніколи не дізнаються, наскільки ми небезпечний і схильний до самознищення вид.
    Ми стерли справжню нашу історію, вигадали досконалу брехню й вистрелили її так далеко, що ніколи не зможемо повернути. Можливо, саме в цьому наша екзистенційна трагедія. Навіть у тій останній волі, залишеній мільярдам років космосу, ми не наважилися глянути в дзеркало й відправили зіркам лише візитівку тієї фальшивої версії себе, якою прагнули бути.

Ефект спостерігача

 Найбільший головний біль у квантовій фізиці — це ефект спостерігача: доки ти не дивишся на електрон, він є хвилею ймовірності, але в той момент, коли ти на нього дивишся, він з’являється в одній точці. Тобто Всесвіт рендериться лише тоді, коли ти на нього дивишся, — так само, як у сучасних відкритих іграх: щоб зекономити потужність процесора, малюється лише той напрямок, куди дивиться гравець; коли ти повертаєшся спиною, той бік перетворюється на математичний потенціал. А тепер подумай: чому Всесвіту взагалі потрібно економити процесор, якщо все є результатом випадкового вибуху? Чому фізичні закони поводяться як керування ресурсами гігантського комп’ютера? Теорія симуляції раніше була розвагою філософських факультетів, але тепер теоретичні фізики сперечаються про те, що фундаментальними будівельними блоками Всесвіту є не матерія, а інформація. Усе — це біт, і ці біти підкоряються дуже суворим правилам. Більшість людей, почувши ідею про архітектора, уявляють когось, хто спостерігає за нами й тестує нас, але про такий сценарій не йдеться. Архітектор існує, але йому байдуже до нас: він просто написав бездоганний фізичний рушій, закодував у ньому гравітацію, термодинаміку й квантові потенціали, запустив систему й повернувся до своїх справ. Суть у тому, що ми всі — аномалія всередині того коду: ми намагаємося вижити й самі розвиваємо свідомість. Немає такого поняття, як «дотик» — є лише електромагнітне відштовхування. Немає «реальності» — є лише дані, які обробляє твій мозок. І той архітектор, мабуть, навіть не здогадується про наше існування: ми просто дуже цікавий побічний ефект усередині грандіозної симуляції.

 

Музей Юліана Дороша запрошує поціновувачів фото- та кіномистецтва

 У Львові відкрився для відвідувачів та поціновувачів фотомистецтва музей Юліана Дороша, зачинателя професійного кіно в Західній Україні, всесвітньо відомого фотографа, у біографії якого є маса досягнень вартих того, щоб увійти в історію вітчизняної культурної спадщини.

Першими кіно спробами Юліана-Юрія Дороша були документальне кіно відзняте ним у Пласті та короткометражний етнографічний фільм «Раковець», відзнятий на відпочинку в Раковці-на-Дністрі влітку 1931 р., публічний показ якого відбувся під час другої виставки УФОТО. також працював Дорош над створенням «короткометражовиків». Фірма «Фотофільм» під його керівництвом зняла такі стрічки: «Весілля на Покутті», «День молоді Рідної школи», «Йордан у Львові», «Виставка АНУМ»та ін.

У липні 1938 р. він зняв фільм про похорони командувача Української галицької армії генерала Мирона Тарнавського. Значна частина відзнятої плівки увійшла згодом до короткометражного фільму «Львів говорить», змонтованого у діаспорі та удостоєного запису в книзі «Історія українського кіно» Любомира Госейка, виданої у Франції 2001 року.

Останнім реалізованим кінофільмом Юліана Дороша стала стрічка «До джерел народної творчості» про життя та побут гуцульських майстрів. У 1966 р. Дорош перейшов працювати до центр державного історичного архіву у Львові, де була фотолабораторія, обладнана за досить високими стандартами. Тут, маючи у своєму розпорядженні кінокамеру «Адміра», Дорош в останнє повертається до теми кіно. Любительська стрічка про гуцульських народних майстрів має дуже високу цінність. Оскільки Карпати були для Дороша рідною домівкою, він почувався тут впевнено і комфортно. Через відсутність знімальної групи народні майстри також почувалися вільніше, були природніми у поведінці, мові, жестах. Стрічку вважали втраченою, однак нещодавно на вулиці Левицького у Львові в помешканні Дорошів  Роман Метельський та Ігор Ткачик  випадково знайшли плівку з цим фільмом. Плівку вже встигли оцифрувати, накласти звуковий ряд і презентували у приміщенні Національного музею ім. Шептицького.

У квартирі, де проживав останні роки Юліан Дорош на вул. Левицького родина Крушельницьких та громадськість Львова не полишала надії відкрити музей присвячений творчості видатного українського фотомитця.

 І ці сподіанння громади здійснились!

Музей розпочав свою роботу 9 червня у відновленій родинній квартирі митця.

Іndustry Forum Lviv 2026. Запрошуємо на "АРЕНУ"!

Industry Forum Lviv — це спеціалізована B2B-платформа для виробничого бізнесу, яка об’єднує чотири ключові галузісучасної промисловості: металообробку, деревообробку, енергетику та пакування.

Форум створений для презентації технологій, модернізації виробництв і налагодження прямих контактів між виробниками, постачальниками обладнання та керівниками підприємств. Завдяки високій концентрації виробництвта стратегічній близькості до кордонів ЄС, Львів стає оптимальним майданчикомдля експортної експансії та побудови нових ланцюгів кооперації.

До уваги наукової спільноти ФМІ!
11 червня; 10:00 – 12:00 Семінар: «Неруйнівний контроль. Обладнання, технології, матеріали» 

Доповідачі: провідні фахівці: ТОВ «НВФ "Діагностичні прилади"», ТОВ «НВФ "Ультракон"» , Навчальний центр з неруйнівного контролю «ДП-ТЕСТ», Видавничий дім «ПАТОН» 

Місце проведення: президентський скай бокс (4 поверх) 

До зустрічі на «Арені»!

Програма форуму за покликанням https://industryforum.com.ua/docs/2026/program-26-3.pdf