Хто ми для Всесвіту? Наш варіант.

    47 років тому ми послали бездоганну брехню в темряву космосу, і ця брехня нині віддаляється від нас. Попри майже 50 років у польоті, обидва зонди продовжують передавати телеметричні дані, використовуючи ядерні джерела живлення, які поступово виснажуються.
     Вояджер-1: Відстань перевищує 25,3 млрд км (понад 160 астрономічних одиниць). Апарат рухається назовні зі швидкістю приблизно 61 000 км/год.
     Вояджер-2: Знаходиться на відстані близько 20 млрд км (136 а. о.) від Землі та летить у протилежному напрямку.
     У 1977 році NASA запустила космічні зонди Voyager 1 і 2, помістивши в них позолочені платівки. Ці платівки були для нас часовою капсулою, відправленою у Всесвіт. У них є Бетховен, є звуки птахів, дитячий сміх, хвилі океану та послання миру 55-ма різними мовами. «Шановні друзі, хай ваші ранки будуть благословенними».
    Все настільки прекрасне, настільки естетичне, що, слухаючи, віриш, ніби людство — досконалий вид. Але суть не в тому, що на тій платівці, а в тому, що з такою турботою сховали. Ми вигравіювали на тій золотій платівці не правду про наш вид, а лише космічний профіль для громадських зв’язків.
    У тих записах немає жодної секунди про темну сторону історії людства. Немає світових воєн, атомних бомб, геноцидів, голоду чи невиразних мук, які ми завдали одне одному.
    Ми представили себе прибульцям як мирних істот, які лише слухають музику, люблять природу та бажають одне одному благословенних ранків.
    Нині ті зонди давно перетнули кордони нашої Сонячної системи й просуваються замерзлою темрявою міжзоряної порожнечі. Voyager 1 — на найдальшій точці, якої людство досягло досі, і через тисячі років промине повз іншу зоряну систему.
    Якщо одного дня розумна цивілізація знайде той металевий диск і розгадає шифри всередині, то подумає, ніби ми створили досконалу утопію.
    Навіть якби ми самі знищили цю планету через власні амбіції, в архіві Всесвіту від нас лишаться лише Моцарт і звуки птахів. І коли той момент настане, ті, хто нас знайде, ніколи не дізнаються, наскільки ми небезпечний і схильний до самознищення вид.
    Ми стерли справжню нашу історію, вигадали досконалу брехню й вистрелили її так далеко, що ніколи не зможемо повернути. Можливо, саме в цьому наша екзистенційна трагедія. Навіть у тій останній волі, залишеній мільярдам років космосу, ми не наважилися глянути в дзеркало й відправили зіркам лише візитівку тієї фальшивої версії себе, якою прагнули бути.