Показ дописів із міткою криза. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою криза. Показати всі дописи

понеділок, 8 листопада 2010 р.

Виставки в Україні – проблеми й шляхи розвитку

Для когось криза вже закінчилася, для когось й не починалася зовсім, а для когось набула хронічного стану. Не дивлячись на намагання експертів переконати нас, що «криза» починається і закінчується в головах, наша ментальність не готова змиритися з  дійсністю. Ми хочемо, аби було як раніше, а доводиться підлаштовуватися  під ті умови, в яких ми живемо тут і зараз. Як кажуть, обставини вищі за нас. Адже «криза» в перекладі з китайської звучить як «можливість», а в перекладі з грецької – це «суд, час ухвалення рішення, поворотний пункт». Різні підходи відповідно зумовлюють різне ставлення до поточної економічної ситуації в країні.
Як і обіцяв (http://metaltechcomua.blogspot.com/2010/11/2010.html) пропоную Вашій увазі статтю про роль і місце вітчизняних виставок у №45-46  журналу "Метали. Технології & Обладнання".
Для організаторів виставок друге півріччя 2010 року багато в чому стане поворотним – осінь покаже перспективні тематики, а також проекти, які потрібно відкласти до кращих часів.  
Побутує думка, що  в Україні така форма спілкування підприємств-виробників чи їхніх дистриб’юторів зі своїми потенційними клієнтами, як виставки стала себе вичерпувати, а продаж завдяки особистим контактам безпосередньо на підприємстві у замовника повинен у недалекому майбутньому замінити всі інші види продажу, і тоді така форма спілкування, як виставки, просто відійде у небуття. Саме з цими чинниками багато хто пов'язує занепад колись відомих виставок в Україні, столичних, таких як «Промисловий тиждень», «Інформатика і зв'язок», SAT TV, TRBU, регіональних – «Машинобудування. Металургія. Металообробка» (Харків), «Металургія» (Донецьк) тощо.
Окрім того, у 2008–2009 роках економіка Європи виявилася більш схильною до кризи, ніж економіка Азії й Америки, тому відновлення тут відбувається з більшою затримкою: лише 41% виробників відчув збільшення прибутку в першій половині 2010 року порівнянню з аналогічним періодом 2009-го; 51% чекає, що прибуток збільшиться в другому півріччі 2010 року і 64% сподіваються на першу половину 2011 року (з них 19% не знають цього напевно). У 2010 році операційний прибуток залишається на стабільному рівні (у межах  –10% і +10%) порівняно з 2008-м для 39% підприємств і для 52%, якщо порівнювати з 2009 роком. Проте 80% вважають, що економічна криза все ще суттєво впливає на їх бізнес. 59% виробників заявляють, що дія кризи продовжуватиметься в 2011 року і 2012 рр.
То у чому ж причини занепаду виставок?
На мій погляд їх кілька і наведу нижче лише головні з них.
По-перше, одноманітність виставок у виставкових центрах практично усіх вітчизняних міст, що призводить до перегляду типових стендів постійних експонентів. Організатори правлять достатньо високі ціни за виставкову площу й на цьому їх участь закінчується. Не ведеться робота з урізноманітнення форм спілкування відвідувачів з учасниками, економлять на рекламі. До останнього моменту, навіть на сайті організатора неможливо побачити список учасників тощо. До того ж Міністерство промислової політики України (під егідою якого мали б проводитися такі виставки і про що декларують практично усі організатори) суттєвої допомоги їм не надає, а якщо й надає то мінімальну – звідси випливає, що виставка потрібна, у першу чергу, її організаторам для заробляння засобів для існування і утримання власне виставкових комплексів і персоналу, а інтереси усіх інших учасників відходять на другий план.
По-друге, катастрофічно зменшилася, порівняно з минулими роками, кількість реальних виробників нових товарів та послуг, які можуть чимось зацікавити потенційного споживача. Можна, звичайно, списати усе на економічну кризу, але чому тоді є що демонструвати наприклад польським чи російським виробникам?
Питання наразі залишу відкритим, може хтось захоче відповісти у коментарях на форумі видання (http://metaltechcomua.blogspot.com), з задоволенням ознайомлюся і узагальню відповіді у наступній публікації на тему виставкової діяльності. Підозріваю, що більшість підприємств, які планують брати участь у галузевих виставках мають труднощі з організацією своєї роботи.
По-третє, чи не дивує Вас, шановні читачі, кількість однакових за складом експонентів і відвідувачів виставок в Україні. Профільні у машинобудівній та металургійній галузях – Львів, Київ, Донецьк, Запоріжжя і знову Київ, й усі вони з кінця лютого до початку червня – тобто практично за три місяці. А потім настає аналогічний осінній цикл, що закінчується столичним «Промисловим форумом». То це що ж у нас є стільки нових виробів чи запропонованих нам технологічних інновацій зарубіжними постачальниками, що ми не можемо показати їх усіх на одній великій виставці, цьогоріч, наприклад, у Донецьку, а на наступний – у Вінниці, і таким чином щороку збирати великий представницький форум у кожному з промислово розвинених регіонів України по черзі? Раз на рік точно було б що показати, а завдяки хорошій організації можна було б залучити й провідні світові фірми, а не задовольнятися послугами посередників, часом навіть й не дуже фахових.
До речі, так зробили цього року організатори ІІІ Міжнародного форуму «Комплексне забезпечення лабораторій», що відбувся з 28 вересня по 1 жовтня у виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза». Організований низкою поважних державних структур, форум був проведений на державному рівні й став головною цьогорічною подією, що об'єднала ділову програму й експозиційну частину у галузі забезпечення лабораторій необхідним обладнанням належної якості.
 І ще, наостаток, хоча ця проблема не єдина і думаю кожен із вас, шановні читачі, має що сказати, скажіть но мені: чому б не запрошувати на виставки перших осіб підприємств, які мають право голосу і можуть щось вирішувати на відміну від менеджерів, які стоять на стендах і після фуршету в стані лише сказати відвідувачеві завчену фразу про те, що його пропозиціїї ОБОВ’ЯЗКОВО(?) будуть передані тим, хто зможе прийняти рішення з чи то розміщення реклами, чи то з вирішення іншої проблеми комерційного характеру.
І скільки угод укладається на виставках в Україні порівняно з, наприклад, тією ж Росією?
Час змінювати й форму, й зміст таких заходів!
Так думаю я, А ВИ?

понеділок, 20 вересня 2010 р.

Навіщо менеджер з реклами

Низькі прибутки? Подумай про наступне!

     Керівники беруть на себе роботу продавців, погоджуються з відсутністю прибутків і роблять проблеми менеджерів проблемами компанії.

       Навіщо взагалі потрібний менеджер?

       Звідки на підприємстві гроші на оплату праці та інших витрат?
     Тільки з того, що працівник компанії (менеджер чи журналіст) вирішує проблеми клієнтів. І крапка. Усі прибутки видавництво отримує вирішуючи проблем своїх клієнтів або посередника, який працює із клієнтами.
     Які проблеми в наших клієнтів і які з них вирішують наші менеджери?
     Так, є проблеми, які менеджера не стосуються. А от всі проблеми клієнта, від моменту першого контакту з ним або його контакту із працівником редакції, до того моменту, коли він приймає рішення і платить гроші чи йде в гарному настрої – всі ці проблеми вирішує менеджер. Принаймні, повинен вирішувати.
     Проаналізуйте, відповіді які ви одержите у відповідь на питання «Чому маленькі продажі?» Вони найрізноманітніші.
    От варіанти:
- У нас дорожче, ніж....
- Шалено велика конкуренція!
- У людей немає грошей (люди говорять, що в них немає грошей – так було б вірніше).
- Вони (клієнти) самі не знають, чого хочуть.
- У нас мало людей, погане видання, малий тираж.
- Зараз криза та інше, та інше, та інше...
Ну що тут можна сказати... Так, це правда!
     І що? Сказане рівнозначне твердженню, для тих хто хоче навчитися плавати, що вода мокра. Потрібно віддати цьому належне, і не більше. Так, така ситуація на ринку.
     Але, вибачте, а навіщо тоді менеджер? Так, це все правда й це те, що зараз відбувається на ринку. Це і є те, із чим менеджер повинен працювати. Якби всіх цих проблем не було, то навіщо менеджери взагалі були б потрібні?
       Вони саме для того й потрібні, щоб ВИРІШУВАТИ ЦІ ПРОБЛЕМИ АБО ШУКАТИ РІШЕННЯ, ЯКЩО ЇХ НЕМАЄ ГОТОВИХ.
     Гроші в компанії ТІЛЬКИ від рішень і дій, а не від розповідей про труднощі і те, що чогось зробити неможливо. І розуміння цього є умовою для одержання прибутку і виплати гідної заробітної плати. Іншого не дано.
      От отут й з'являється на сцені і, дуже часто на першому плані, роль керівника, що полягає в тому, щоб акцентувати увагу менеджерів на їхню роботу і наполягти на тому, що це саме їхня робота. Часто останнє зробити найважче.
      Окремі менеджери, доречі не завжди найгірші, схильні перевіряти, як керівник реагує на їхні пропозиції, чи погодиться з тим, що «це не наша робота – вирішувати проблеми продаж, боротьби за ринок з конкурентами, нестачі клієнтів тощо. Це проблеми компанії. Ми тут зовсім ні до чого». Спостерігаючи за керівником вони чекають на його реакцію.
     І якщо керівник спасує та почне «нехотячи» не погоджуватися – «Ну звичайно, це так, але однаково працювати треба, ви вже якось, десь, потихеньку, хтось раптом та й купить». Чи щось подібне. Це може бути завуальовано і не так помітно, але будь-яка невпевненість керівника буде сприйнята «розумними» продавцями, як прихована згода з тим, що так, ці проблеми НЕ ЗОВСІМ НАШІ і МИ ПРОСТО ПОВИННІ РОБИТИ ХОЧА Б ЩО-НЕБУДЬ. Ну, не можемо ж ми взагалі нічого не робити!
        І все! І поповзла ідея, і знаходить вона собі підтримку дуже швидко, оскільки робити зусилля, для того щоб навчатися й спілкуватися із клієнтами – це ж напружуватися треба. А так, пробуєш собі та розповідаєш, як це нелегко і який нині клієнт пішов. А керівник тебе слухає, слухає, слухає... Якщо керівник «слухає», розділяє думки й ідеї персоналу про невдачі та труднощі – робити щось із підлеглими даремно. Нічому навчити їх не можна.
      Не розділяє – значить активно, чітко й позитивно не погоджується з тим, що «зробити неможливо». Може треба попрацювати менеджеру чи журналісту, але вони для цього і приходять на роботу. А якщо ні, то для чого приходити? Може хтось щось переплутав?
Не заперечуючи – погоджуєшся!
      Якщо керівник уміє «вислухати», зрозуміти і все-таки направити в потрібний бік – добре, але часто це пастка, яку використовують нероби, щоб повести по хибному шляху. Для досягнення потрібного ефекту керівникові краще спочатку не погодитися з тим, що це неможливо, а потім слухати про конкретні проблеми менеджера і допомогти йому у пошуку шляхів їх вирішення. Саме допомогти, а не вирішити за нього.
      І ще. Погоджуючись із тим, що клієнти проблемні, ціни високі і зробити щось надзвичайно складно й майже неможливо, керівник мінімізує бажання та потяг до навчання для усіх. І особливо для тих, хто хоче працювати, вчитися і шукати, торуючи нові шляхи. У цьому випадку навчання стає «немодним» і ті, хто все-таки навчаються – тими, кому «більше всіх треба». А завдання керівника на цьому етапі ЗРОБИТИ ВСІХ МЕНЕДЖЕРІВ ТИМИ, ХТО ШУКАЄ ШЛЯХИ ДО ВИРІШЕННЯ ПОСТАВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ, тому що ВОНИ в підсумку приносять прибутки саме продавцям ( в тому числі і рекламної продукції).
      Для вирішення проблем наших клієнтів і приходимо ми щодня на свої робочі місця. І тільки усвідомивши це, а також істину, що поліпшення реально можливі і навчання дасть результат ми зможемо подолати сьогоднішні негаразди і піднятися на якісно вищий рівень, в тому числі і в покращенні свого матеріального добробуту.
     P.S. З досвіду: дві третини керівників з якими мені доводилось працювати, саме тому не могли вирішити проблеми з реалізацією своєї продукції (іноді навіть ексклюзивної).
file:///C:/Documents%20and%20Settings/zalisko.m/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/yandex_7e4f15f4179376fe.txt