9 березня (25 лютого
за старим стилем) 1814, тобто – 211 років тому, народився Тарас Шевченко.
А побачив світ
Тарасик у Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині -
Звенигородський район, Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка
і Катерини Якимівни Бойко.
Край, звідки родом
Тарас Григорович, наче роздвоївся: з’явився на світ у Моринцях, а виростав у
Кирилівці. Ці села майже поруч: і там схили і яруги, і там – ставки та поля. Та
й церкви на один штиб – на пошану Іоана Богослова. Від того й забулося попервах
поетові, в якому селі материзна. Уже вільним художником Академії мистецтв,
виклопотавши метричне посвідчення з духовної консисторії, Тарас укмітував, що
його «прописка» на моринському ґрунті, на Зозулівщині, де стояла селитьба непогамованого
сільського Кармелюки – Копія. Можна подумати, що випадковий збіг.
Та, коли зазирнути в
родовий літопис, проникнути в таємниці Бойків-Шевченків і врахувати поневіряння
ще дитиною безпритульного сироти, напоєного леготами, пахощами й пісенними чарами
цього незвичайного краю, то легко зрозуміти, що лише з такого кореня міг
вирости справжній поет із дивовижним світобаченням і світовідчуттям.
До речі: у рік, коли
світ побачив Тарас Шевченко, шість українських козацьких полків вступили до
столиці Франції. У боях за Париж відзначилися хоробрістю «Три бузьких і стільки
ж українських козацьких полки». Геройствували козаки з Київщини, які оточили
дивізії генерала Пюто в районі гори Монмартр, а на території Німеччини та
Франції в 1813–1814 роках взяли участь у боях чотири полки Української
кінно-козацької дивізії; два Чернігівські і Полтавський кінно - козацький;
кілька Чернігівських ополченських військ для служби в запіллі (тилу).
Духовне життя того
періоду пов’язане розгортанням національно-визвольної боротьби за волю й
незалежність, бажанням відродити українську державність. Формується й
утверджується стиль козацького бароко в живописі, музиці, прикладному
мистецтві, архітектурі. Величні храми, палацові будівлі випромінювали
впевненість, спокій, красу, одночасно давні українські мистецькі традиції й
подих сучасності. І серед отого розмаїття подій на Звенигородщині народжується
Поет…
Народження Т. Шевченка
образно змалював у книзі «Тарасик» письменник та етнограф Гнат Хоткевич: «Мати
кричали на полу, Катря стояла біла, як крейда, й уся трусилася. У печі
булькотів великий чавун із водою, ночви було навіщось внесено в хату. Баба туго
стягла наміткою голову і спокійними рухами вешталася то за рядно, то сюди...
Рядно було вже скинуте й видно було матір. Микита аж не пізнав своєї матері –
така вона була біла. Рука звисла з полу, так наче шматок прядива. Баба купала
дитину й не переставала бубоніти.
Скінчивши, закутала
дитя в стару материну спідницю, перехрестила, шепочучи: «Пошли, боже,
щастя-здоров’я, вік довгий, і розум добрий із отцевої молитви, із материної
молитви та й з бабиної молитви»... Воду й ножик поклала під голову дитині, щоб
відьма не прийшла та не пошкодила. Прикрила мале шматком старого кожуха.
Рипнули двері – то
батько вернувся, поглянув на бабу, а та, мов на запит, відповіла: «Син, син».
Батько повагом роздягався. Потім пішов у сіни, витер чоботи і, вернувшися, сів
на лаві близько жінки. Щось говорив їй потиху. Потім підійшов до дитини й довго
дивився, як воно спить. Узяв соломинку й стебельцем доторкався малому чола,
носика, губоньок, мовби боючися торкнутися дитини корявою мужичою рукою».
У хаті повіяло тихим
заспокоєнням... Народився духовний пророк України.