І щодо перейменування в столиці

     Мова піде про олігарха на честь якого не назвали вулицю в Києві. І навіть не розглядають такої можливості! Бо…
     Однак якби не він, третини людей зі шкільних підручників ніколи туди б не потрапили. Знаєте, як у фільмі "Назад у майбутнє", прибираєш одну людину, і цілий натовп зникає на фото.     

     Такою людиною для українського ХХ століття став Євген Харлампійович Чикаленко (1861–1929) один з ініціаторів створення Української Центральної Ради, меценат.
     Це він любив повторювати, що Україну слід любити до глибини власної кишені.
     Якось письменник Мордовець написав про поневіряння українських авторів у російських видавництвах. Це прочитав Чикаленко і сказав, що платитиме стільки ж, як росіяни, якщо Мордовець писатиме українською.
     Десь відтоді він став одним з менеджерів українського культурного руху, як би ми зараз це назвали.
     Питав Рєпіна, чи не хоче він писати картини на українські сюжети?
Платив Коцюбинському 1000 золотих карбованців на рік, на той час, дуже пристойні гроші. Бо так, виявляється, українські письменники мають щось їсти, щоб писати.
     Фінансував Грушевського, Винниченка, Франка, Кобилянську. Підтримав матеріально видання "Словаря української мови" Бориса Грінченка.
     Чикаленко дав грошей на першу українську щоденну газету, українську школу, книгарню, перше велике українське видавництво.
     "Хоч і поганенька "Рада", але все-таки вона свідчить – ми живі як нація, ми ще не вмерли! Смерть такої газети від анемії – це друге Берестечко, величезний удар по нашому національному рухові".
     "Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи, або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями".
     Дав гроші на будівництво Академічного дому у Львові. Йому було важливо, щоб в кімнаті жили один, максимум два студенти, щоб все з комфортом і по-людськи.
     Хто передав гроші? "Один невідомий добродій". До речі, пізніше в цьому домі збиралися Бандера та Шухевич, але то вже інша історія.
     Викупив землю в Алупці, щоб збудувати пансіон для хворих українських письменників. Євген Харлампійович втратив 8-річну доньку. І вирішив вшанувати її пам’ять, віддавши частину грошей, які відкладав для посагу доньці, для журналу "Київська старовина" для премії за найкращий твір з історії України.
     Саме Євгена Чикаленка зобразив Іван Карпенко-Карий у п'єсі "Хазяїн". Його дивувало, що Чикаленко не витрачає грошей на себе. Але Чикаленко міг запросто продати один зі своїх будинків, бо бракувало коштів на газету. Якщо потрібно було терміново профінансувати черговий український проєкт, він просто відрізав від своїх земель і продавав.
     Звідки ж кошти?
     Чикаленко був агрономом, напрочуд успішним.  Його книжка "Розмови про сільське хазяйство" за популярністю у селян була другою після Кобзаря.    Півмільйонний тираж, дві великі срібні й одна золота медалі від сільськогосподарських товариств.
     Але видання книжки українською Чикаленко добивався 5 років. На своїх землях активно впроваджував трактор замість сохи, використовував технологію чорного пару.
     Коли по всій Російській імперії була засуха, у Чикаленка з врожаями все було добре.
     Про його погляди.
     Чикаленко говорив українською, в дитинстві його дражнили, бо, мовляв, говорить "мужицькою" мовою. Робив ставку на середніх землевласників, мабуть, зараз їх можна назвати середнім класом.
     Один з ініціаторів скликання Центральної Ради.
     Власне ідея Центральної Ради народилася у нього вдома. Відмовився бути міністром агрополітики. Не вважав себе політиком, а тому відмовився бути гетьманом на користь Скоропадського.
     "Не сотворений я на перші ролі, ніколи їх не грав і не претендував на їх, а робив те, що мені давало моральне задоволення, а через те й заслуги мої не великі".
     "Говорив правду, а не годував цукерками".
     Вважав "хочете соціалістичну революцію, отримаєте безкінечну Росію. Німці нам не страшні; каZZапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять: коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні Україні своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менш грамотним".
     А далі, а що далі?
     Прийшли більшовики, і він змушений був емігрувати, сподіваючись повернутися, коли Україну звільнять від комуняк. Звісно, землі й маєтки в еміграцію не забереш. За кордоном жив бідно, збирав в лісі деревину на розтопку. Щоб зібрати йому кошти на операцію на шлунку, знайомі розмістили оголошення в газеті української громади у Сполучених Штатах. Сам Чикаленко соромився приймати таку допомогу.
     "Хотілося б ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я весь свідомий вік клопотався і про яку дбав. Всі зайві гроші, що зоставалися від мого скромного життя, я віддавав на українські справи, про які вже й позабував…  Ось чому я не склав собі запасу на старість".
    Заповідав розвіяти свій прах у рідному селі Перешори на Одещині. Вийшло інакше. Після заплутаної детективної історії урна з його прахом була втрачена.
     Я от думаю про той конкурс на кращий твір з історії України. Ну чому у нас постійно пам'ять як у рибок? Людина послідовно, регулярно, щедро фінансувала українську культуру, освіту, політику, економіку.
    Не знаю, що б без цих зусиль від нас залишилося у ХХ столітті. А ми навіть вулицю чи станцію метро не можемо назвати на його честь.
     Мертвим це вже не потрібно, а от живим було б дуже корисно знати про Євгена Чикаленка.
     Знати, що ось так можна.
     В коментарях до дискусії щодо перейменування вулиць столиці питали "до чого тут Лєв Толстой?". От і я думаю, ну до чого тут взагалі Лєв Толстой.

                                                                                                    Христина Морозова за матеріалами Олександр Мирний

36 років після Чорнобиля

     Аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, є найбільшою екологічною катастрофою, яка досі має величезні відрахування з держбюджету за рахунок платників податків постраждалих країн, включно з лікуванням людей, які взяли участь ліквідація наслідків вибуху на Чорнобильській АЕС.   

     Чорнобильській катастрофі передувала досить крупна аварія на АЕС Трімайл Айлен у штаті Пенсільванія у США, а катастрофа на японській АЕС Фокусіма у 2011 році остаточно підірвала довіру до ядерних технологій виробництва електроенергії...
     Жодна вартість не зможе компенсувати здоров'я постраждалих під радіоактивним випромінюванням.
     Ось фрагмент інформаційного звіту Міністерства охорони здоров'я наслідків аварії на ЧАЕС, опублікованого в газеті ′′Чорнобиль′′ у 1992 році:
     ′′За різними даними, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь до 800 тисяч осіб з усього колишнього СРСР.
     43 тисяч квадратних кілометрів забруднено радіоактивними елементами територій, які потребують захисних заходів, в яких проживало 2311 населених пунктів, де проживало 2,6 млн осіб.
     200 гектарів відчуження та близько 800 могил з радіоактивними відходами досі залишаються незабезпеченими територіями для людей. Близько 8,4 мільйонів людей у Білорусі, Росії, Україні та інших країнах, зокрема Європі, потрапили під радіоактивне випромінювання у Чорнобилі′′
     Ліквідація наслідків ядерної катастрофи коштує занадто дорого для людства. Лише наслідки Білорусі, яка отримала 70% радіаційного забруднення від Чорнобиля, оцінили у 235 млрд дол. Будівництво об'єкта ′′Укриття′′ лише – Саркофаг коштував Україні $1,5 млрд.
     ...В той же вже через кілька років після Трімайл Айленда, Чорнобиля та Фокусіми, через ЗМІ почали замовчувати результати наслідків Чорнобильської катастрофи та інших ядерних аварій, а оновлену систему керування визначати як абсолютно безпечну – не в останню чергу через атомне лоббі світової та української електроенергетики, акцентуючи на "нульових вуглецевих викидах АЕС" у світлі глобальних змін клімату....
     За останні десятиліття масштабний розвиток екологічно чистої ′′зеленої′′ енергетики довів, що тільки відновлювальна енергія не тільки безпечна для людей, але й реальний інструмент створення енергонезалежних держав, не потребує імпорту викопних енергій – продукт який спричиняє сьогоднішні війни на нашій планеті. ′′Зелена′′ енергетика – шлях до миру та збереження життя людей.
     Діючі потужності ядерної енергетики безумовно мають працювати виключно у безпечному для довкілля та людей режимі, аж до повної заміни на відновлювані джерела енергії...

facebook.com/andriy.konechenkov/

Най воскресне Україна! Спокійних свят!

     Якби моя баба зараз була б жива і до неї приїхали журналісти записувати родинний галицький рецепт випікання пасок, то моя баба їм би розказала:
     «Беремо 50 яєць, але файних домашніх, а не тево гімно з маґазину. Яйця на паску мусять мати жовті жовтки. Чотри кілограми борошна, яке треба добре просіяти через сито, шоб паска вдалася, як пух.  Дві літрі молока. Пів кілограма масла. Трохи олії, оцту, солі. Родзинки. І кільо цукру»
     Баба би хтіла далі повідати, як треба всьо замішувати, але тут здивовані журналісти її б зупинили і перепитали:
     «А то не забагато стільки яєць, цукру? Скільки ж ви пасок випікаєте?»
    Баба здивовано б на них глянула, як на лайдаків, поставила б руки в боки і спокійно б продовжила:
«Яке замало! 2 відра тіста виходить. І буде десь 30 пасочок. Як до Провідної неділі не стане, то ше замішу. А цукру в паску треба давати багато, паска мусить бути солодка, як дівочий писочок. А в цьому році треба ше більше пекти, щоб і на військо передати. І цукру треба більше дати, шоб наші хлопці і дівчата мали багато сили ворогів бити»
     Ну, а далі журналісти б почали витягувати камери, щоб зафільмувати сам процес випікання, а не тільки записати рецепт.
     Але на цьому їхній сюжет би закінчився. Давній бабиний рецепт має одну споконвічну особливість: всіх виганати з хати, коли паски печуться.
    «Прошу пане,—сказала би баба,—вступітьсі мені з хати і не показуйте варяцій з тими вашими тіліфонами. Бо, як не вступитеся, то ще дістанете шматкою по писку. Поки паски печуться має бути тиша і спокій.
Йдіть во ліпше в другу кімнату до образів і помоліться: 10 разів «Отче наш», 10 разів «Богородице Діво», 10 разів «Вірую» і ще молитву таку сильну про Ангела-охоронця я вас навчу».
     І баба би пекла паски. Молилася б усіма молитвами і пекла.
   Колись ми малими вже тільки з одного бабиного погляду розуміли, що почався процес таїнства. Не можна було в хаті голосно голосно говорити і, боронь Боже, сваритися чи навіть щось погане думати. Баба казала, що паски тоді не вдаються, тріскаються, бо відчувають кожне погане слово.
     А потім би перехрестила кожну пасочку і зі словами «Господи поможи! Дух святий із нами» відправила б паски у піч. А коли б паски уже спеклися баба би віддала більшу частину подивованим журналістам і сказала б:
     «Христос воскрес не заради того, щоб ми мали що їсти, Він воскрес, щоб між нами була любов. Везіть на передову. Най воскресне Україна!»

                                      Христя Кішик, https://www.facebook.com/profile.php?id=100005314214481

Символ

    Війна в Україні народжує нову реальність, міняє світ і цінності, змінює світогляд, створює нові символи. Продовженням донецького аеропорту став Маріуполь, символом хоробрості, викликаючи подив і захоплення світу,  виступають Збройні сили України. 

Символом незламності України та її стійкості та віри в перемогу стала звичайна кухоння шафка в Бородянці. Віримо в перемогу. Змінимо світ! Переходьте за посиланням. Ми працюємо в часі війни!

           

 

Ми зуміємо самі закрити наше небо!

Вітаємо ювіляра!

12 квітня – Міжнародний день польоту людини в космос

     12 квітня, в 1961 році громадянин СРСР Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо земної кулі, який тривав 108 хвилин.

Розвиток пілотованих польотів проходив поетапно з урахуванням досягнутих науково-технічних результатів і появи нових наукових, господарських і технічних завдань. Від перших пілотованих кораблів і орбітальних станцій до багатоцільових космічних пілотованих орбітальних комплексів - такий шлях, пройдений пілотованою космонавтикою.

Яскраві успіхи космонавтики - закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч людей, десятків наукових та науково-дослідних колективів, які робили і роблять все від них залежне в ім’я прогресу космічної галузі.

За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики».

В Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97, його святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.

Пізніше, 7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.

Враховуючи ризики, фізичні та інтелектуальні навантаження, гіганську працю і безпрецедентну самовідданість всіх, хто втілював для людства цю сміливу мрію, хотілося б побажати в цей День всім нам спокою і впевненості.

А ще хочеться побажати, щоб слово «ракета» асоціювалось у нас з досягненнями і науково-технічним прогресом.

Щоб почувши його не здригалось щось в середині, не тріпотіло серце в очікуванні повітряної тривоги.

       Щоб досягнення людського генія не сіяли смерть і розруху в наших містах і селах, не несли кров і горе в наші сім’ї, не забирали наших рідних та близьких.

Досягнувши космосу ми зробили лише один невеличкий крок до пізнання Всесвіту, а скільки їх буде ще?!

Тож не даймо зруйнувати нашу, таку маленьку і беззахисну перед лицем Творця планету! Зупинимо війну, знищимо тих хто намагається зруйнувати світ для вдоволення своїх непомірних амбіцій, збережімо все, що сприяє розвитку і прогресу людини на Землі.

Переможемо, бо добро на нашому боці!

«…Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що діє в темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде коло тебе тисяча, і десять тисяч правобіч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити…»