Призабуті імена. Іван Фещенко-Чопівський

140 років тому 20 січня 1884 у м. Чуднів на Житомирщині в сім’ї поштового службовця народився Іван Фещенко-Чопівський, вчений у галузі металургії та металознавства, громадсько-політичний діяч.

…з плином часу [від XVII ст.] рід наш розмножився так, що в 1861 р. було їх [Чопівських чи Чоповських] уже 3063 душ обох статей. Вони рахувалися шляхтою, однак ні образом свого життя, ні зовнішнім одягом майже не відрізнялися від селян, хіба тільки тим, що були більш заможні та володіли більшою площею власного ґрунту[…]. В час приєднання уніятів до православ’я в 1839 р. — 43 душі обох статей перейшли на латинську віру, решта ж Чопівських (86%) повернулася до православ’я. Геральдія російського Правительствующого Сенату не затвердила за Чопівськими «дворянства» (шляхетства), однак земля залишилася за ними.

Фещенко-Чопівський І. «Хроніка мого життя. Спогади міністра Центральної Ради та Директорії.»

Чи багато вам розповість таке прізвище: Іван Фещенко-Чопівський? Певно, що небагато. То ж пропонуємо ближче познайомитись із цим напрочуд талановитим нашим краянином. Професор Іван Фещенко-Чопівський належить до когорти видатних учених в галузі фізико-математичних наук та природознавства, що створювала надійні підвалини для з’яви науки про металознавство.  

Годі шукати це прізвище в енциклопедичних довідниках радянського періоду. Ще й понині немає наукового дослідження доробку вченого. І лише в збірнику нарисів «Аксіоми для нащадків», Львів, 1992 рік є невелика розвідка про вченого. Написав її Олег Романів на основі неопублікованого автобіографічного нарису «Хроніка одного життя», який був переданий до НТШ у Львові донькою вченого Іреною Богун. На архівних матеріалах значилось: «Відчинити по моїй смерті».

А в «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича читаємо: «Фещенко-Чопівський Іван визначний металург, громадський і політичний діяч, родом з міста Чуднова на Житомирщині, асистент катедри металургії Київського політехнічного інституту з 1909 року, діяч Української Партії Соціалістів-Федералістів, член Центральної Ради і Малої Ради з 1917 року, з кінця лютого 1918 року — міністр торгівлі й промислу в уряді Всеволода Голубовича».

Детальніше про долю видатного українського вченого знищеного в таборі смертників злочинною радянською системою читайте у другому номері нашого видання.