Про відключення електрики

 Тривалі відключення електрики і тепла, мороз і короткий світловий день — ідеальна комбінація, щоб на четвертому році війни посилити відчуття тривоги і безпорадності. Часто здається, що все залежить від однієї великої електростанції чи підстанції. Наслідки атак у грудні 2025-го й січні 2026-го важкі як ніколи, і щоб краще розуміти, що відбувається, пропонуємо розібратися, як працює система електропостачання в Україні.

Якщо шлях електрики від електростанції до будинку розглядати як лінійну схему, може скластися враження, що після влучання в будь-який її елемент ви миттєво залишитеся без світла. Проте все не так просто: наша енергосистема — це одна велика синхронна мережа, де всі елементи пов’язані між собою і мають кілька рівнів підстраховки. Усі великі електростанції — ТЕС, ГЕС, АЕС — об’єднані в мережу й тримають спільну частоту 50 Гц, працюють під керуванням диспетчерів, і електроенергія фізично тече туди, де є попит. Вона не прив’язана жорстко до конкретного міста чи області. Наприклад, вироблена на заході країни енергія може споживатися на сході чи деінде. За певних умов одна електростанція може частково компенсувати проблеми на іншій, але це не означає, що будь-яку ТЕС можна миттєво замінити.

Розглянемо ситуацію: влучання в ТЕС спричиняє велику втрату електроенергії. Уже в перші секунди в системі виникає дефіцит потужності, частота в мережі починає падати (це головний сигнал проблеми), і першою реагує автоматика. На цьому етапі все відбувається автоматично: інші ТЕС, які працювали не на повну, трохи збільшують подачу палива і піднімають потужність. Дуже ефективно в такій ситуації реагують ГАЕС. Це фактично суперпотужні акумулятори, вони не створюють нову енергію, а накопичують надлишки, коли споживання зменшується (наприклад, вночі), і повертають їх у пік споживання (ранок, вечір, аварія). Відбувається це через закачування насосами води у верхній басейн і спуск води назад у нижній. Ці станції можуть доволі швидко перейти з режиму споживання енергії в режим її генерації і стабілізувати частоту в системі, щоб запобігти лавинній аварії.

Розгорнуті пояснення будуть у лютневому номері нашого видання у pdf-форматі

 

Історія забутого генія

 Він спроектував сучасний комп'ютер, заклав основи квантової механіки, вигадав теорію ігор і передбачив епоху штучного інтелекту. Ейнштейн та Оппенгеймер дивилися на нього знизу вгору.

       «Ішов 1957 рік. Біля входу до однієї з палат військового шпиталю Уолтера Ріда у Вашингтоні стояли двоє озброєних охоронців. Зсередини долинали крики болю людини, яку багато хто вважав найрозумнішим ученим XX століття, але тепер він помирав від раку, що поширився по всьому тілу. В окремі дні він кидався, як божевільний, був не більше ніж своєю тінню, втраченою в гарячкових галюцинаціях. Його тримали в ізоляції і нікому не дозволяли відвідувати його без дозволу Пентагону. Побоювалися, що він може видати державну таємницю – чи якусь геніальну думку – “неправильним” людям.

        Команда під керівництвом офіцера у званні полковника цілодобово допомагала йому. Біля його ліжка можна було зустріти таких людей, як голова Комісії з атомної енергії, міністр оборони та його заступник, начальники Об'єднаного комітету начальників штабів та секретарі ВПС, сухопутних військ та флоту. Всі вони приходили до нього немов на уклін — в надії на останній відблиск генія, на ще одну революційну ідею з вуст людини, яка породила сучасний комп'ютер, заклав математичні основи квантової механіки, придумав механізм вибуху атомної бомби, теорію ігор і економічну поведінку, передбачив епоху цифрової епохи. Це був 53-річний угорський математик єврейського походження, який емігрував до США приблизно за 25 років до цього.                                 Звали його  –  Джон фон Нейман.

Детальніше читайте у першому цьогорічному номері нашого видання!