Чому більшість змін
залишилися на папері і чому є надія на краще.
16 січня 2016 року
набув чинності Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність".
Відтоді минуло
чотири роки. Життя науковців за цей час не покращилося, а їх самих стало менше.
Професійна реалізація в науці в Україні є ще менш імовірною, а повноцінне
використання можливостей Європейського дослідницького простору та міжнародної
співпраці залишається нездійсненним.
Працювати над
текстом нової редакції закону про наукову і науково-технічну діяльність почали
ще 2015-го. То був час гарячих дискусій і цікавої роботи. Чотири альтернативні
законопроєкти, більш як два місяці роботи в комітеті над текстом до другого
читання, і нарешті закон ухвалено. Потім — пауза. Чинний на той момент
президент не підписав закону у відведений час, і ми, науковці, підготували
електронну петицію. Тоді ж, наприкінці 2015 року, відбулися акції молодих
учених Національної академії наук України за підписання та повноцінну
реалізацію закону на противагу ініціативам щодо швидкої "оптимізації"
науки. Прес-конференції та широке обговорення. Петиція до президента набрала
тоді понад 15 тисяч голосів. І президент закон підписав.
Після цього мала б
на повну запрацювати урядова машина, принаймні у країні з налагодженою роботою
державних інституцій. Природно було очікувати, що реформа науки — запропонована
урядом і схвалена парламентом — стане якщо не пріоритетом Кабміну, то
щонайменше впроваджуватиметься у передбачені законом терміни.
Що саме мало бути
зроблено?
Фото:© Василь Артюшенко, DT.UA
