Чим загрожує нам «сланцева революція»

12 вересня, українським урядом дано старт практичним роботам із розробки та видобування сланцевого газу в Україні.

Одна з найгостріших, найактуальніших і найнеоднозначніших тем 2013 року

отримала очікуване (зрозуміло, на користь владних структур), а тому логічне завершення. Незважаючи на хвилю громадських протестів, антисланцевих мітингів і пікетів, прем'єр-міністр України Микола Азаров підписав в Нідерландах операційну угоду, що дає компанії "Шелл" фактичне і юридичне право приступити до робіт із видобування сланцевого газу в Україні.

Правда окремі формальності щодо робіт у Західному регіоні України таки залишились. Формально наразі Львівщина і Івано-Франківщина не дали згоди на початок робіт у регіоні, але це лише наразі…

Отже, продовжуючи розвивати тему видобування сланцевого газу, поговоримо про проблеми Олеської площі із залученням до розмови фахівців. 

Видобуток сланцевого газу загрожує на лише чистості підземних вод, а й поверхні – під час гідророзриву назовні вийдуть тонни твердих та рідких промислових відходів. Про це розповів доцент геологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, кандидат геолого-мінералогічних наук Володимир Харкевич. Він заявляє – Олеська ділянка, на якій планують видобувати сланцевий газ, не відповідає санітарним вимогам щодо охорони підземних вод.

«Щоб пробурити свердловину треба додати хімічні реагенти 4, 3 та 2 класу небезпеки. Шлам, який видобувається на поверхню, також буде збагачений цими ж реагентами. При бурінні свердловини ми отримаємо декілька сотень тонн шламу. Який, доречі, відноситься не до промислових, а до побутових відходів», – зазначив науковець. Крім того, для здійснення гідророзриву необхідно майже 15 тис. м куб. води, у яку також додаватимуть небезпечні речовини. Потім, за словами Харкевича, близько 2 тис м. куб виводитиметься назовні.

«Вони (відходи) складуватимуться у ставках-накопичувачах. Таким чином ми отримаємо на кожну свердловину мінімально 2 тис. промислових рідких відходів і сотні тонн твердих промислових відходів, які такими не вважатимуться, а отже й обходитись з ними будуть як із звичайним побутовим сміттям», – наголосив доцент.

Окрім того він нагадав, що згідно з санітарними нормами поводження із промисловими відходами, захисна зона повинна становити не менше ніж за 3 км від населеного пункту, а на Львівщині немає території, де б можна було б бурити свердловину на такій відстані від населеного пункту.

Ось одна із думок. Але є й протилежні…

То чим же ж «купують» галицьку владу західні корпорації?

Компанія «Chevron» має намір інвестувати $25 млрд в розробку і видобуток газу із сланцевих порід на Олеській площі, повідомив радник міністра екології і природних ресурсів України Володимир Ігнащенко на сесії Івано-Франківської облради.

"Обсяг інвестицій $25 млрд. – це на порядок більше, аніж залучила Львівщина й Івано-Франківщина іноземнних інвестицій за понад 20 років незалежності країни. Залежно від сценарію на Олеській площі щорічно видобуватиметься близько 8-10 млрд. куб. м газу", - сказав він.

Чиновник також відмітив, що в результаті реалізації проекту буде створено декілька тисяч нових робочих місць, розвиватиметься дорожнє будівництво, а місцеві бюджети можуть отримувати додатково від 500-700 млн грн. щорічних внесків, також «Chevron» профінансує в Івано-Франківському університеті нафти і газу підготовку фахівців з видобутку сланцевого газу.

За словами В. Ігнащенка, для екологічного моніторингу під час видобутку сланцевого газу на Олесской площі вже виділений грант у розмірі 10 млн. грн., на освоєння якого на конкурсній основі можуть претендувати державні екологічні інститути Львівської і Івано-Франківської області.

Радник міністра попросив депутатів розглянути проект угоди в найкоротші терміни і виразив готовність взяти участь в роз'ясненні депутатам її положень і напрацюванні доповнень до неї.

У свою чергу, голова Івано-Франківської облради Василь Скрипничук повідомив, що проект угоди депутати розглянуть на найближчій сесії після того, як його розглянуть постійні депутатські комісії. Він також повідомив, що своїм розпорядженням створить робочу групу у складі депутатів облради та представників міністерств.

Як повідомлялося, Івано-Франківська облрада оприлюднила для громадського обговорення проект угоди про розподіл вуглеводів, які видобуватимуться в межах  Олеської площі між Україною, «Chevron» і ТОВ "Надра Олеська".

Думку про подану на затвердження Львівській та Івано-Франківській обласним радам "Угоду між державою і "Шеврон Юкрейн Б. В." голови обласної громадської організації «Перехід», представника міжнародної громадської організації «Українська Громада» у Львові Юрія Ситника читайте у рубриці «ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ» вересневого номера інтернет-газети «ІННОВАЦІЙНІ технології & обладнання».

Українська наука… Quo Vadis?

До 95-ліття АН України

Україна посіла 71-е місце у рейтингу

«Global Innovation Index 2013», втративши

лише за минулий рік вісім позицій.

(за даними Корнельського університету,

бізнес-школи INSEAD та Всесвітньої організації

інтелектуальної власності WIPO)

І це не перший сигнал про плачевний стан вітчизняної науки, що мав би дати поштовх до прийняття невідкладних заходів щодо суттєвого оновлення науково-технічної сфери і як наслідок – підвищення інноваційності розвитку економіки України.

Натомість повстає запитання – чи потрібна нам наука сьогодні взагалі?

Політичні перепетії в країні не залишають місця для інших не менш важливих, а можливо у подальшому й визначальних для економічного зростання України сфер діяльності серед яких (на погляд багатьох відомих вчених-економістів)  найпроблематичнішою залишається наука та інноваційна діяльність.

Загальновідомо в яких несприятливих умовах останнім часом доводиться працювати академічним установам і організаціям. Дефіцит бюджетного фінансування позначається як на процесі наукових досліджень, так і на соціальному становищі працівників НАН України. Розмір заробітної плати в Академії має стійку тенденцію до зниження відносно аналогічного показника не лише у промисловості, але і у галузях економіки в цілому.

Держава втрачає як пріоритетний напрям розвиток науки, без якої про будь-яку стратегію модернізації не може бути й мови. Критично низький рівень підтримки науки відображається на загальному рівні науково-технологічної безпеки. Можна констатувати не просто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування основ функціонування наукового сектору, що все помітніше призводить до посилення технологічної залежності вітчизняної економіки від країн які ще донедавна намагалися залучити наші наукові досягнення у свої виробничі процеси.

Оскільки більшу частину видатків НАН України (87%) становлять захищені статті, а саме: зарплата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії, то очевидно, що будь-яке їх підвищення вимагає і відповідного збільшення фінансування.

Що ж ми бачимо у 2013 р. щодо цих статей?

На 6,2% передбачено нове підвищення плати за комунальні послуги. На 18,3% заплановано підвищення заробітної плати у бюджетній сфері. Чи дає змогу той обсяг коштів, який Міністерство фінансів довело Академії, вийти на необхідний фонд оплати праці?

Аналіз і розрахунки, проведені ФЕВ Президії НАН України, свідчать: максимум, на що можна розраховувати – це збільшення фонду оплати праці на 5,3%. Дефіцит коштів на оплату праці становив на кінець 2012 року 487,68 млн.грн. (з них 480,9 млн.грн. за КПКВ 6541030).

Керівники установ НАН стоять перед проблемою вибору між скороченням працівників і ганебною практикою неповного робочого часу. Якщо врахувати, що дефіцит фонду оплати праці за такого фінансування становитиме 19,8% від потреб, то з'ясовується, що можуть бути скорочені 7718 працівників НАН України. Не подобається – обирайте інший варіант: вся Академія не буде працювати протягом 2,5 місяців. Але оскільки наше «гуманне» законодавство не дозволяє відпустки за власний рахунок тривалістю більше двох тижнів, то все знову зведеться до практики неповного робочого часу.

Незважаючи на те, що Мінсоцполітики разом з НАН України і профспілкою підготували  проекти нормативних актів стосовно  збільшення видатків на оплату праці у поточному році і вдосконалення оплати праці  у Академії, вони до цього часу так і не втілені у відповідний закон і постанову.

В 1991 році кількість працівників НАН складала 90 тис. осіб, сьогодні – 42 тис. Також, значно знизився показник кількості науковців на одну тисячу населення. За цим рівнем ми зараз скотилися до рівня Молдови, Румунії і Болгарії. Також, значно знизився рівень фінансування науки по відношенню до відсотку ВВП, сьогодні на ці потреби виділяється приблизно 0,3% ВВП замість 1,7%, який встановлений законом. (Із ЗВЕРНЕННЯ до працівників академії голови профспілки працівників НАН України Анатолія Широкова).

За останні 20 років кількість працівників Національної академії наук зменшилась майже в три рази. Ось таку інформацію було надано під час прес-конференції  УНН  профспілковим лідером науковців

На сьогодні Україна має в 2,6 рази меншу частку товарів високотехнологічних видів промислової діяльності в структурі промисловості ніж  відповідна усереднена частка різних регіонів світу, що дає підстави говорити про технологічно неконкурентоспроможну структуру вітчизняної промисловості.

Загалом частка товарів промисловості з низьким та середнім рівнем технологічності  становить 72,5%, тоді як частка високотехнологічних товарів складає лише 27,5%. Впродовж 2000-2012 рр. наукомісткість ВВП зменшилась в 1,3 рази, а  питома вага реалізованої інноваційної продукції за цей же період скоротилась у 1,8 рази. А те, що сировинно-орієнтована економіка не формує умов для забезпечення виробництва продукції з високою часткою доданої вартості, оновлення та модернізації виробництва – факт загальновідомий.

Щоправда, для останніх років характерно зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка не перевищує 0,2% ВВП, тоді як навіть у пострадянських країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5-0,6% ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні в 2,5-5 разів менша, ніж у провідних країнах світу.

Питомі затрати на наукові дослідження у розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше ніж у 70 разів – ніж у США.

Парк наукових приладів та устаткування в науково-дослідних організаціях і лабораторіях безнадійно застарів: 60% з тих, що експлуатується в НАН України, функціонують від 15 до 25 років, в той час як у розвинених країнах світу термін експлуатації такого обладнання не перевищує 5–7 років. Для максимально ефективного використання інтелекту дослідника відсутність сучасної матеріально-технічної бази є чи не головною перешкодою, що впливає на результативність його наукових пошуків. Частка основних засобів наукових організацій в загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становила 0,9%, у тому числі машин та обладнання – 1,3%. Ступінь зношування основних засобів у науковій сфері становив понад 50%.

Недостатній рівень бюджетного фінансування наукових досліджень та щорічне скорочення кількості фахівців, а ще низький рівень правового захисту інтелектуальної власності призводять до зниження рівня науково-технологічної безпеки економіки України.

Подальше зниження бюджетних видатків на виконання наукових та науково-технічних робіт (0,29% від ВВП за підсумком 2012 року (у 2010 році – 0,34% від ВВП) при пороговому значенні у 1,7%) та скорочення кількості спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи і старіння наукових кадрів пояснюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, які вкладаються у розвиток науки, відсутністю мотивацій бізнесу для фінансування інновацій та інвестицій в наукову сферу. 

Для прикладу, за останні вісім років на Львівщині кількість науковців зменшилася на 2 тис. осіб.

На 1 січня 2013 року в організаціях, підприємствах та установах Львівщини, які виконували дослідження і розробки, працювало 5,6 тис. осіб, це порівняно з  2005 роком менше на 2,1 тис. працівників (за матеріалами IA ZIK отриманими в ГУ статистики у Львівській області).

Виконавці досліджень та розробок (дослідники, техніки і допоміжний персонал) становили 80,6% кількості працівників наукових організацій, з них 3,1 тис. осіб – дослідники, 0,5 тис. осіб – техніки, 0,9 тис. осіб – допоміжний персонал.

Майже четверта частина виконавців досліджень та розробок мали наукові ступені (214 докторів і 1019 кандидатів наук). В установах академічного профілю працювало 2393 науковці (серед них 909 фахівців з науковими ступенями), у галузевих наукових організаціях – відповідно 1462 (149), у наукових частинах вищих навчальних закладів – 589 (172), заводському секторі науки – 90 (3).

На виконання наукових і науково-технічних робіт установами, організаціями та підприємствами області витрачено коштів (у фактичних цінах) на 2,8% менше, ніж у 2011 році, їх обсяг становив 300,1 млн грн. За рахунок бюджетних коштів було профінансовано 196,7 млн грн (65,5%). Найбільше державних коштів на виконання наукових та науково-технічних робіт (68,8%) отримали наукові установи академічного профілю, 20,0% − організації галузевої науки, 12,2% – вищі навчальні заклади.

Найвагоміша частка загальної суми державних асигнувань (61,0%) припала на дослідження і розробки в галузі природничих наук, а наукові та науково-технічні роботи в галузі технічних наук були профінансовані з державного бюджету лише на 7,0%.

Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних науковими організаціями у 2012 році, у фактичних цінах зменшився порівняно з 2011 роком на 2,4% і становив 300,8 млн грн.

Переважну частку наукових та науково-технічних робіт (46,9%) виконано організаціями академічного профілю, наукові галузеві установи виконали 37,9% загального обсягу робіт, вищі навчальні заклади – 11,7%, заводська наука – 3,5%.

Найбільше фундаментальних і прикладних досліджень (67,2% від загального обсягу цих досліджень) здійснено в галузі природничих наук, виконанням науково-технічних розробок займалися переважно організації технічної науки (63,3%) та організації, що мають багатогалузевий профіль (20,2%).

А тим часом боротьба за ринки збуту (у першу чергу науковомісткої продукції) щорічно посилюється і за таких умов подальше зниження науково-технологічного рівня вітчизняних виробів загрожує остаточною втратою позицій України на світовому ринку.

Низька диверсифікація промислового виробництва, а також зростання частки середньо та низькотехнологічних виробництв, що утримується на рівні 76%, є небезпечним явищем і закладає підґрунтя до подальшої деградації структури української економіки та уповільнення темпів економічного зростання. Прискорення розвитку економіки України та її рівноправну інтеграцію в міжнародний простір в найближчому майбутньому визначатиме використання першочергово інноваційної складової, що передбачає підвищення ролі науки як впливового інституту рівноправного партнера в мережі соціально-економічних взаємовідносин.

Отже нам слід терміново визначити стратегічні пріоритети державної підтримки розвитку науки і наукової діяльності, що дасть змогу забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів з урахуванням реалій і викликів в умовах загострення фінансово-економічної кризи.

Такими стратегічно пріоритетними напрямами фахівці вважають:

· наукове забезпечення антикризової соціально-економічної політики;

· наукові дослідження з проблем енергозбереження та використання нових джерел енергії;

· відновлення природного середовища, екологічні програми;

· фундаментальні дослідження, які повністю або частково фінансуються за рахунок позабюджетних джерел (відомчих замовлень, міжнародних організацій, ґрантів, підприємств тощо);

· наукові дослідження у сфері розробки та трансферу нових технологій, інновацій, технологічної модернізації промисловості, відновлення основних фондів.

Слід збільшити видатки на розвиток сфери академічної науки, виходячи з того, що ці затрати, як правило, стимулюють не лише науковий пошук, а й так звані «інвестиційні» галузі промисловості (машинобудування, будівництво тощо). Вони, що дуже важливо, не призводять до росту інфляції.

Необхідно стимулювати створення наукомістких корпорацій шляхом інтеграції наукових, промислових і фінансових структур шляхом об’єднання науково-конструкторських і виробничих підприємств за однотипними видами НДДКР та використанням технологічних процесів; визначити сферу галузей, що складатимуть основу нового технологічного укладу економіки, та відповідно до економічної і науково-технологічної політики держави, брати кооперативну участь у їх науковому забезпеченні. Важливо  вибирати пріоритетні напрями розвитку, уникати їх дублювання; розвивати дослідницьку, дослідно-експериментальну бази наукового приладобудування, мережі центрів колективного користування, довести фінансування приладної бази науки мінімум до 5% обсягів коштів, що виділяються з бюджету.

Тільки таким чином, за умови вибору інноваційного шляху розвитку, Україна матиме можливість посісти належне місце в Європі і світі .

Також можна забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності української економіки, замінивши сировинний вектор розвитку економічних процесів, що на сьогодні формується стихійно .

   Потребує суттєвого оновлення система управління науково-технічною та інноваційною сферою в Україні. Сьогоднішня система управління інноваціями, якби її не старалися прикрашувати – це рівень початку 90-х років минулого століття.

 А мова має йти про створення в Україні принципово нової дієздатної національної системи, яка б функціонувала на ринкових засадах, на принципах самовідтворення, із залученням талановитої молоді для роботи в науці й першочергової державної підтримки. Наявний на сьогодні інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. .

Утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави у поєднанні з завданнями європейської інтеграції – ось мета, що мала б лягти в основу  стратегії розвитку вітчизняної науки на найближчі роки.

Підготував Михайло Заліско 

(за матеріалами УНН, ІА ZIK та УП)

Антикорозійний захист – проблеми, перспективи

      Нещодавно у Львові відбулася ХІ Міжнародна конференція-виставка «Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів» – «КОРОЗІЯ–2012». Організований захід Українською асоціацією корозіоністів (УАК), Фізико-механічним інститутом імені Г.В.Карпенка та Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу, а проводився під патронатом Європейської корозійної федерації, НАНУ й Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Упродовж трьох днів у приміщенні Будинку вчених панувало свято науки, озвучене українською, англійською та російською мовами.

    З початком опалювального сезону у багатьох виникає законне питання – чому холодно у наших оселях? Чому так багато поривів на теплотрасах? 

  І ще на багато таких ЧОМУ?.. Попробуємо відповісти устами фахівця!

   Пропонуємо Вашій увазі одну із готових до впровадження розробок Фізико-механічного інституту,

а також інтерв’ю із членом-кореспондентом НАНУ Василем Похмурським, головою оргкомітету Конференції, президентом УАК, заступником директора ФМІ.

—               Василю Івановичу, наскільки актуальною є проблема захисту від корозії у світі загалом й в Україні зокрема? На що слід звернути увагу із урахуванням сучасного стану металофонду нашої держави?

—               Питання антикорозійного захисту для України особливо актуальне, оскільки наша держава є однією із найбільш металонасичених країн у Європі. Загалом, якщо провести невеличкий історичний екскурс, ситуація виглядає так. Ще перед розпадом у СРСР виробляли понад 115 млн тонн сталі, половину з яких – в Україні. Тобто у нас на одного мешканця на той час припадала 1 тонна сталі – і це вважалося досягненням. Чим була спричинена така потреба? Матеріал швидко виходив з ладу внаслідок ржавіння, зношування, і треба було його оновлювати. Шахтами й рудниками були зайняті великі території. І ми хвалилися, що в нас найбільше на душу населення виробляють металу. А в світі вже на той час зародилася тенденція до зниження випуску металу на душу населення, оскільки з’являлися більш високоякісні матеріали, більш захищені. Основна маса металоконструкцій у нас введена у експлуатацію понад 40 років тому. А оскільки захисту від корозії належної уваги не надавали то й, відповідно, ступінь їх зношування на сьогодні наближається до критичного!  

Наведу кілька прикладів із світової практики про те, як належний догляд продовжує вік металоконструкцій.

Перший – Ейфелева вежа. Збудована понад 120 років томувона «жива» і досі й гарантовано простоїть ще стільки ж. Хоча пророкували їй вік 15–17 років. Причина – регулярний контроль і надійний захист від корозії.

Наші ж лінії електропередач, наприклад, нині поіржавіли чи продовжують іржавіти. Найменша буря повністю знеструмлює регіони України і справа тут не у силі стихії а у практично зношених опорах, що свого часу не були належно захищені від корозії. Склалася парадоксальна ситуація – у Західній Європі вздовж автобанів ви не побачите жодної металевої конструкцій, яка б не була захищено (вкритою цинком або алюмінієм). Де експлуатується відкритий метал – практично все захищено. А в нас – лише ЛЕП-750. І, на превеликий жаль, найближчим часом покращення ситуації не передбачається!

В Україні покриття цинком чи алюмінієм металоконструкцій використовують у дуже обмежених обсягах. Вітчизняна металургійна промисловість на сьогодні, окрім невеликої кількості труб малого діаметра й окремих видів листового металу (оцинкування), іншого попередньо захищеного цинком сортаменту виробів не випускає. Й питання антикорозійного захисту віддано на відкуп споживачам металопрокату. А у них до таких «дрібничок» руки не доходять! Не маючи достатніх засобів й сертифікованих технологій із виконання таких робіт, вони перекидають вирішення проблеми на експлуатаційників – на цьому коло замикається. У державі не існує єдиного порядку здавання у експлуатацію стратегічно важливих обєктів із урахуванням проблеми їхнього антикорозійного захисту, який би відповідав європейському рівню.

Отже, підсумовуючи сказане, слід передусім звернути увагу на дві проблемні речі – відсутність єдиної загальнодержавної нормативної бази, яка б визначала порядок впровадження в експлуатацію й власне саму експлуатацію важливих об’єктів, які потребують тривалого антикорозійного захисту, й необхідність дотримання належної технологічної дисципліни при проектуванні, виготовленні та ремонті таких об’єктів, споруд тощо.

До речі, на засіданні Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України було заслухано мою доповідь  «Про стан захисту металофонду України від корозії», підготовану ФМІ ім. Г.В. Карпенка НАН України та Українською асоціацією корозіоністів, відзначено актуальність проблеми і рекомендовано урядові сформувати із цієї проблеми цільову державну програму. Було розроблено й погоджено із Президією НАН України  та профільними міністерствами концепцію такої програми й передано її у Кабінет Міністрів. Наразі далі рекомендацій процес не зрушив, але, сподіваюся, завжди так не буде.

–                         Василю Івановичу, ми розглянули так би мовити технічний бік проблеми, але ж  не лише він є визначальним…

–                   Окрім сказаного, слід наголосити на ще кількох, я б сказав визначальних моментах, що стосуються вирішення проблеми антикорозійного захисту металоконструкцій.

Перший – це момент правовий, який би регламентував питання правової відповідальності за збереження металофонду. Адже більшість об’єктів змінили форму власності й перейшли у приватне володіння, а отже, контролювати їх стан без згоди на це господаря надзвичайно важко. І це проблема, яку слід врегулювати на державному рівні, визначивши організацію, котра мала б право наглядати за об’єктами державного значення і бодай застерігати власника про необхідність їх ремонту чи реконструкції при критичному стані металоконструкції. МНС, СЕС й інші структури мають право втручатися у діяльність підприємства будь-якої власності  і застерігати чи навіть карати його керівника за неналежне ставлення до виконання своїх обовязків при недотриманні чи то санітарного, чи пожежобезпечного стану на підприємстів. Я вже не кажу про виконання вимог з охорони праці, котрі контролюють на достатньо високому державному рівні! На жаль, у галузі антикорозійного захисту такі функції не виконує жодна організація й навіть не визначено законодавчо, хто б мав це робити. Адже при аварії на приватизованому об’єкті (трубопроводі, водонапірній вежі чи ЛЕП, що прстраждали від, наприклад, стихійного лиха) наслідки ліквідують коштом держави, а контролювати його стан й запобігати катастрофі законно вона не може!  

Другий момент. Навіть якщо Кабмін й визначить відповідального,  то постає питання, на підставі яких документів (як підзаконних актів, так і нормативно-технологічних) слід здійснити перевірку того чи іншого об’єкта. На жаль, ми користуємося здебільшого  ГОСТ-ами часів СРСР, а вітчизняні сучасні нормативні документи слід створити заново й гармонізувати з міжнародними та європейськими стандартами. Із понад 150 стандартів, які курує Технічний комітет зі стандартизації ТК-85 відповідають вимогам міжнародних лише 10–15%, решту явно застарілі й не відображають сучасного становища як у частині матеріалів для антикорозійного захисту, так і в частині технологій, які використовують нині передові європейські держави.

Окрім того, важливим є ще й такий момент, як майже повна відсутність в Україні сертифікованих засобів ефективного контролю протикорозійного захисту металовиробів.

Є ще питання персоналій, які мають здійснювати перевірку металоконструкції. На сьогодні в Україні немає належно підготованих фахівців у цій галузі. У вітчизняній системі підготовки спеціалістів така спеціальність не передбачена. Хоча кандидатські  й докторські наукові роботи із спеціальності «Хімічний опір матеріалів захист від корозії» захищають регулярно. У двох спеціалізованих радах ФМІ ім Г.В. Карпенка НАН України спільно із НТУУ «КПІ» були підготовлені пропозиції до МОН – запровадити вивчення такої спеціальності у вітчизняних  профільних уверситетех, та наразі подальшого розвитку ці пропозиції не мають.

 – Василю Івановичу, ФМІ ім. Г.В. Карпенка – головна організація з питань корозії і антикорозійного захисту матеріалів в Україні. А Ви, окрім того, є ще й президентом Української асоціації корозіоністів. Розкажіть про завдання членів асоціації до яких, очевидно, долучаєте фахівців інституту. Нещодавно відбулася ХІ Міжнародна конференція-виставка «Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів» – «КОРОЗІЯ–2012». Що важливого почерпнули на виставці її учасники і які їхні завдання на найближчу перспективу?

–                   Це єдина в Україні міжнародна конференція яку проводять щодва роки і на якій порушують питання про основні напрями й науково-дослідні розробки сучасних методів протикорозійного за­хисту, підвищення надійності та довговічності машин і споруд, створення та випуск дослідних партій матеріалів і підготовку технічної до­кументації для їх серійного виробництва, впровадження нових технологічних проце­сів, приладів і апаратури, підготовку нормативних документів. Основне запитання, на яке дає відповідь цей захід, – визначення пріоритетних шляхів розвитку вітчизняної науки про корозію й протикорозійний захист якими повинні рухатися наші фахівці для максимального сприяння українським виробникам, що працюють у цій галузі.

Скажу одразу: мене турбує дуже мала кількість на конференції доповідей, а, відповідно, і фахових розробок в Україні у такому сегменті науки про корозію, як електрохімічний захист металоконструкцій. До сьогодні наша промисловість користується у багатьох випадках ще радянськими розробками які вже морально застаріли. Наприклад, трубопровід «Дашава – Київ» – патріарх серед трубопроводів, а способи його катодного захисту розроблені академіком І.М. Францевичем ще у повоєнні роки минулого століття. Нині з’явилися нові способи захисту й нові катодні матеріали й сучасні технології, та чомусь цьому напряму приділяють недостатньо уваги. Це колосальна проблема: час минає, об’єкти старіють, аварійність зростає.

     Особливою є проблема захисту від корозії підземних комунікацій для Львова, як, зрештою, й для інших мегаполісів, де водогони, газопроводи, каналізаційні колектори експлуатують у особливо важких з точки зору корозії умовах. Лише «Львівводоканал» щосезонно ліквідовує понад 5000 поривів на території міста, а якщо додати ще й комунікації в будинках, то проблема їх надійного захисту стає найважливішою. Йдеться про заміну металевих труб на неметалеві й використання так званого протекторного захисту, який останнім часом впроваджують дедалі ширше. На жаль, власних протекторів Україна майже не випускає, хоча має усю необхідну для цього сировину й зрештою технологічні можливості, а натомість закуповує їх здебільшого в Росії. Чому?

Є проблема із напрацюваннями у галузі захисту від корозії залізобетонних конструкцій – належної уваги антикорозійному захисту армувальних елементів не приділяють. Наш інститут має низку розробок зі створення спеціальних інгібованих добавок до бетону, що захищають його від знелужнення і суттєво продовжують терміни експлуатації. Розробка пройшла натурні випробування й готова до впровадження на профільних підприємствах.

Ще одна розробка наших фахівців – захисні покриття від високотемпературної корозії труб поверхонь нагрівання котлів ТЕС. Технологія надзвичайно актуальна, якщо врахувати, що вона успішно пройшла промислові випробування на реальному об’єкті (котли ТП-100 Бурштинської ТЕС) й продовжує ресурс роботи котельних труб у 1,5–2 рази.  Робота рекомендована для розгляду на засіданні Президії НАН України з метою широкого впровадження її на вітчизняних електростанціях.

Що ж до вкладу фахівців ФМІ, то незважаючи на занепад економіки, стагнацію виробництва, суттєве зменшення бюджетного фінансування науки загалом, інститут зберіг за собою позиції лідера. У багатьох напрямах корозійної науки на сьогодні маємо низку міждержавних угод із, наприклад, американцями з дослідження властивостей алюмінієвих сплавів, виконуємо роботи для європейського аерокосмічного комплексу тощо. Тобто своїми позиціями на світовому науковому горизонті інститут не поступається.

Працюємо й для вітчизняного замовника, виконуємо низку НДР у межах загальнодержавної програми «Проблеми ресурсу і безпеки експлуатації  конструкцій, споруд та машин» (програма «Ресурс»), Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» й інших.

При ФМІ створено низку підприємств. Наприклад, Державний центр «Львівантикор» (директор – к.т.н. Богдан Генега), який на практиці впроваджує наукові розробки у виробництво. Мобільні бригади обстежують і захищають резервуари, мости, локомотиви та інші об’єкти. Це Державний інженерний центр «Техноресурс» (керівник – к.т.н. Валерій Маруха), що займається захистом і ремонтом будівельних конструкцій, колекторів, гребель на гідроелектростанціях Третє підприємство – «Газотермік» (керівник – к.т.н. Іван Сидорак), розробляє технологічні схеми захисту і відновні покриття для компресорів, двигунів, котлів, теплових електростанцій тощо. Ці підприємства входять у науково-технічний комплекс ФМІ. Є ще низка структур, які зароджувалися при ФМІ, а на сьогодні стали повністю самостійними. Це, скажімо, корпорація «Енергоресурсінвест» (керівник – к.т.н. Іван Ніронович), Технологічний центр з корозійного захисту (керівник к.т.н. Ростислав Левченко), який займається оцинкуванням поверхонь тощо. Словом, політика така: інститут займається науково-технічними розробками, а згадані підприємства беруть на себе їхню практичну реалізацію.

Підсумовуючи розмову, скажу так: лише спільними зусиллями вітчизняних науковців і максимальною увагою з боку держави до проблем антикорозійного захисту ми зможемо належним чином забезпечити збереження металофонду в Україні. Проблем багато, але їх можна вирішити. Була б підтримка держави, – ентузіастів в Україні не бракує.

                            Спілкувався Михайло Заліско

"ABIACBIT-XXI" – як це було

       Понад  300 компаній з 35 країн взяли участь в роботі 8-го міжнародного авіакосмічного салону «Авіасвіт — XXI — 2012», що відбувся в Гостомелі (Київська обл.) 27 вересня — 1 жовтня. 
Серед учасників й ФМІ ім Г.В. Карпенка НАН України. Враження від участі у цій неординарній для України події склалися найкращі. Так виглядає, що це чи не єдина виставка у якій беруть участь перші особи провідних підприємств – як вітчизняних, так і зарубіжних.



     «Існує стереотип про те, що економіка нашої країни має переважно сировинний характер. Розвиток авіабудування - наш шанс уникнути цього кліше. Це унікальне високотехнологічне виробництво, продукція якого має високу додану вартість. Не побоюся дати прогноз, що авіація стане однією з візитних карток України на світових ринках. Всього 7 країн світу мають авіаційну промисловість і одна з них - Україна. При цьому ми не пасемо кінці списку. У нас є чудові літаки, унікальні, які практично не мають конкурентів у своїй ринковій ніші. Це стосується і регіональних літаків сімейства Ан-148/158, і транспортного літака Ан-70, що не має аналогів на ринку, і модернізованого Ан-124, і багатьох інших», - сказав глава Агентства з управління державними корпоративними правами та майном Дмитро Колесніков на відкритті виставки «Авіасвіт-XXI».

     Як повідомили  в оргкомітеті виставки про участь у заході заявили представники Австрії, Бангладеш, Білорусі, Бельгії, Бразилії, Великобританії, Угорщини, Німеччини, Данії, Індії, Італії, Ізраїлю, Ірану, Казахстану, Канади, КНР, Південної Кореї, Латвії, Литви, Лівану, Малайзії, Мексики, Нідерландів, Перу, Румунії, РФ, США, Туреччини, Франції, Чехії, Чилі, України, Швейцарії, Японії. 

      У числі зарубіжних учасників в оргкомітеті виділили основних партнерів українського авіапрому — російські ВАТ «Об’єднана авіабудівна корпорація» (ОАК) і вертольотобудівний холдинг «Вертольоти Росії». Авіакосмічна виставка «Авіасвіт-XXI» проводиться один раз в два роки і вважається особливою честю бути серед учасників цього вітчизняного авіасалону. Серед її організаторів — Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство оборони, Міністерство інфраструктури, Державне агентство України по управлінню державними корпоративними правами і майном, Державне космічне агентство, держконцерн "Укроборонпром", ДАК "Атонов". У числі тематичних розділів виставки: літальні апарати усіх типів і призначень, авіаційне озброєння, авіаційні технології і матеріали, ракетні системи, комплекси ракетного озброєння, системи протиповітряної оборони, озброєння і військова техніка сухопутних військ і ВМФ, технології і системи зв’язку, космічні апарати і космічні технології. 

"AВIACBlT-XXІ" – пропоную Вашій увазі короткий фотозвіт, й повірте, насправді це виглядало вражаюче!