Науковці на «шпагаті»

14 вересня Кабінет Міністрів України затвердив склад Ідентифікаційного комітету з питань науки. Відповідне розпорядження було прийнято на засіданні Уряду.

«Ми цим актом затверджуємо персональний склад Ідентифікаційного комітету як дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України. Ідентифікаційний комітет на конкурсній основі має обрати персональний склад наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технології», – пояснила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

Як зазначила Міністр, утворення Кабінетом Міністрів Ідентифікаційного комітету з питань науки передбачено Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Рейтинговий список кандидатів у члени Ідентифікаційного комітету формувався спеціальною конкурсною комісією у складі 25 осіб, які посідають перші місця рейтингу науковців України за індексом Гірша, є докторами наук та мають досвід керівництва міжнародними проектами.

На 15 вересня призначена зустріч вчених Академій наук України з Прем’єр Міністром В.Гройсманом, який за законом про наукову та науково-технічну діяльність стає ще головою двопалатної Національної ради з питань науки та технології. Анонсував цю зустріч віце-прем’єр міністр з гуманітарних питань В. Кириленко, дружина якого стала відома науковій спільноті завдяки своїй науковій праці на ступінь доктора наук. Оскільки в своїй роботі вчений наголошує про необхідність синергії наукових та поза наукових знань для відтворення сучасної картини світу (наукової, поза наукової чи «гібридної», як все є у нас), то використаємо цей тезис для підбиття підсумків цього дещо бурхливого півріччя для наукової галузі та її поступу на шляху інтеграції до Європи.

В грудні прийнятий Закон про наукову та науково-технічну діяльність, який став результатом великого компромісу між владою та науковою громадою, між централізованою системою управління «совка» та європейського методу відкритої координації, що був запропонований Європою в сфері науки ще в 2000 році. ТАК-так саме в тій Лісабонській стратегії, де 3% від ВВП мають інвестувати в науку держава і бізнес разом. В Законі України про це теж згадується (стаття 47 пункт 1) і, навіть, пропонується державі інвестувати 1,7% від ВВП (стаття 48, частина друга, перше речення), але з … 2020 року.

Тобто було 0, 17 % і відразу в 10 разів більше?

Наступне речення цієї статті каже про проектне фінансування, яке не має відбуватися через зниження базового фінансування, що має ще зростати щонайменше на індекс інфляції (в 2015 році він склав 1.45).

Але на кінець року приймається Закон про бюджет, де знижується фінансування науки десь на 20 % від бюджету минулого року.

Як це заведено в старі, добрі часи Закон про бюджет вирішив вторгнутися в інші сфери. Це стосується оптимізації наукових установ Академій наук. Якщо злиття чи ліквідацію галузевих Академій наук поки що вдалося відстояти, то проведення оптимізації та атестації до вересня 2016 року за старими правилами залишилося. Суворий очільник Мінфіну навіть не зважила на те, що рекомендації аудиту ЄС національної наукової системи, що були тільки замовлені, будуть оголошені в вересні чи жовтні (відставання від плану можливе через зміну Уряду).

Процес формування Наукового комітету Національної Ради теж став відставати від плану. Кажуть за тієї ж причини. Хоча, потрібно в цілому віддати належне працівникам МОН, які довели процес створення Ідентифікаційного комітету до завершального етапу (на сьогодні уряд затвердив склад ІК Постановою Кабінету міністрів і той мав би приступити до розробки Положення про конкурс обрання членів Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технології).

До складу Ідентифікаційногокомітету обрано три особи з України – двох учених з наукових установ Національної академії наук і завідувача кафедри астрономії та космічної інформатики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; три особи – з наукових установ і закладів США; три особи – із закладів та наукових організацій ЄС (Нідерландів, Швеції, Німеччини).

Чи є проблеми в цьому? Безумовно. За Європейською практикою члени таких комітетів мають компенсацію витрат (переїзд та проживання). Чи знайде кошти Кабінет міністрів?

Читач може сказати – а який в цьому сенс? Що члени ІК підвищать ефективність науки в Україні? Ні. А навіщо платити? За довіру. Наукова громада і суспільство має довіряти членам ІК та членам обраного ними Наукового комітету, бо саме Науковий комітет має запропонувати нові правила гри та стратегію розвитку науки в Україні.

Яким чином іноземці можуть визначити кращих вчених в Україні, якщо вони не знають нашої специфіки? Це стандартне питання тих, хто не знайомий з процедурою роботи таких Ідентифікаційних комітетів. Відповідь проста. Вони мають професійно, з висоти свого досвіду в науці, слухати те, що повідомлять вітчизняні вчені та наукові організації на першому етапі визначення вимог до членів Наукового комітету, і, потім порівняти з відомостями поданих вітчизняними організаціями кандидатів і послухати громадськість щодо їх порядності. Тобто, вони як дослідники не мають привносити свої переконання та власні погляди і підгонять під них результат. Вони мають обрати серед кандидатів саме тих, які найбільше відповідають попереднім вимогам спільноти, незважаючи на наукову дисципліну чи посаду.

Європейський Союз з 2004 року експлуатує системи обрання наукових рад через ІК для Європейської наукової ради, а тепер і для обрання консультативних комітетів при Єврокомісарах та Президенті ЄК. Коли 5 чи 9 осіб ІК обирають з 28 країн ЄС чи 22 чи 7 членів наукових рад чи консультативних комітетів, то вони також не розуміються в специфіці окремих країн. Метод відкритої координації ЄС як раз і побудований на взаємній оцінці країн, як в цьому випадку, та узгодження національних дорожніх карт. Головне, щоб останні були розроблені на національному рівні.

Обраному ІК у кращому випадку потрібно ще 3 місяця: перший місяць збір вимог, другий місяць збір пропозицій по кандидатурах, третій місяць визначення кращих (чи тих, хто відповідає вимогам) та збір думок наукової громади щодо доброчесності кандидатів.

В березні змінився Міністр освіти та науки. Прихід на посаду міністра Голови комітету ВР з науки та освіти Лілії Гриневич буда сприйнята дуже схвально, особливо тими, хто брав участь в роботі над новим Законом про наукову діяльність, щонайменше на протязі останнього перед його схваленням Парламентом року. Деякі пункти Закону, що мають відношення до інтеграції в Європейський дослідницький простір та й сама модель двопалатної системи Національної ради і Європейська модель її взаємовідносин з Національним фондом досліджень, не були б реалізовані без авторитету Л.Гриневич.

Схвальні відгуки до міністра на жаль швидко змінилися на протилежні і не тільки після невиразної позиції Міністра щодо плагіату та нечіткого відстоювання бюджетного фінансування наукової галузі, але і при формування плану МОН на 2016 рік з виключенням позицій з виконання статті 66 пункту 4 щодо забезпечення виконання пріоритетів Європейського дослідницького простору (ЄДП).

На жаль, новий Міністр не виправив бездіяльності попередника щодо виконання пріоритетів саме Європейського дослідницького простору, яке починається за Європейською процедурою через національну дискусію дорожньої карти, яку запропонував ЄС всім країнам-членам та асоційованим країнам до рамкової Програми «Горизонт 2020». Для України така дискусія, на відміну від досвідчених інших країн ЄС та асоційованих країн, була б першим кроком для формування конкурентоспроможної стратегії реформ наукової галузі в спільному Європейському дослідницькому просторі, який доброзичливо відкрив нам двері після підписання угоди про асоційоване членство у Програмі «Горизонт 2020».

З березня 2015 року наукова громада з обох боків перебуває в ступорі: навіщо платити членські внески до програми, якщо взагалі не використовувати надані можливості. Якщо пам’ятаєте, то в попередніх програмах Україна брала участь без сплати членських внесків, а переваги асоційованого членства до Програми можна використати завдяки саме виконанню пріоритетів Європейського дослідницького простору. Це мала бути спільна робота влади та наукової громади.

Останній рік попереднього міністра можна назвати роком втрачених можливостей для держави, а для науки – початком вільного падіння в прірву. На жаль падіння продовжується і при новому Міністрі. Може тому, що слухає старого заступника, а може тому, що новий склад Кабінету міністрів, має продовжувати шлях з ліквідації переосвіченості нації, яку розпочав попередній Міністр фінансів?

Дивна річ, але всі керівні постаті і в старому і в новому складі МОН «у попередньому» житті мали прогресивні погляди, але увійшовши до МОН начебто закрили дверцята своєї душі і розуміння навколишнього середовища.

Це ще раз переконує в правильності висновку ЄС щодо інституційної слабкості державного управління пострадянських країн, в яких Кабінет міністрів сам приймає регулятивні акти і сам їх виконує, а громада не має жодних важелів заблокувати рішення, яке погіршує їх конституційні права на працю, розвиток та самореалізацію, який може ліквідувати галузь чи саботувати підписані міжнародні угоди за власним бажанням.

Чи може за бажанням ляльковода?

Чому на цьому наголошую? В 2009 році Рада Європа прийняла рекомендації на основі найкращих практик щодо способів взаємодії влади та громадянського суспільства на всіх етапах прийняття рішень. В 2012 році «не народний» Президент України впровадив два способи: інформування та консультування. В 2016 році «народний» Президент України ні на йоту не змінив новий указ, яким вносив зміни до указу попередника, щодо впровадження наступних способів: діалогу та партнерства. Останній спосіб має безпосереднє відношення до методу відкритої координації, комітології та процедури «експертування», які всюди, де це можливо, використовується країнами ЄС, а в сфері науки та інновацій це використовується завжди.

Україна і тут пасе задніх щодо використання найкращих практик. Як була комуністична система управління, так і залишилася. Тільки назви поміняли. Це навіть не синергія наукового та поза наукового знання для отримання сучасної картини світу.

Цікаво, що 22 квітня, вже за новим Міністром освіти та науки, Україна на засіданні

координаційного комітету ЄДП попрохала відтермінувати надання дорожньої карти ЄДП до кінця року. Іншим країнам, таким наприклад, як Австрія та Норвегія потрібно десь 6 місяців для розробки та узгодження з науковою громадою країни та європейськими стейкхолдерами ЄДП національного плану дій з імплементації дорожньої карти ЄДП. Хоча якщо це буде тільки папірець від МОН, складений одним чиновником, то це можна зробити і за день чи за тиждень. Чи буде така мапа реальною та чи будуть вчені за нею щось робити – не відомо.

В квітні 2016 року був створений новий офіс віце-прем’єр міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції та відповідний урядовий комітет з додатком в назві «…і регіонального розвитку». Перелік задіяних в комітеті посадовців відповідає необхідному переліку посадовців в Адміністративному комітеті Національної ради з питань науки та технологій, а також посадовцям, з якими потрібно узгоджувати більшість питань при інтеграції до Європейського дослідницького та інноваційного простору.

Національна Академія наук України (чому тільки вона?) з початку року проводила підготовку до нової за останній рік атестації, скорочення часу роботи для працівників та безпосереднє скорочення для того, щоб якось вписатися в прийнятий бюджет. На засіданні Президії була прийнята нова методика оцінювання інститутів за аналогом методики наукової Асоціації Ляйбніца (Німеччина). І перші інститути вже пройшли оцінювання за новою процедурою.

Взагалі, поступово, очільники Національної Академії, здається погоджуються з проведенням реформи Академії за аналогом наукових організацій Німеччини, яскравішим прикладом яких є Товариство Макса Планка.

Одна з норм такої реформи є залучення виборних наукових працівників до Загальних зборів НАНУ та її відділень, яке було записано в новому Законі.

Друга норма – введення наглядових рад при кожному інституті із залученням міжнародних експертів (в Товаристві Макса Планка таких залучають 80%) з функцією моніторити наукову діяльність інституту, організовувати оцінювання якості досліджень та вибори керівництва — тільки намічена в Законі, але не знайшла свого місця в Статуті НАНУ.

Третя норма – обмежити право вирішального голосу членам Академії віковим цензом (заміна його на дорадчий) — не знайшла, як кажуть, законодавчої можливості – обмеження конституційних прав. Тим не менше, новим Законом була фактично введена нова інституція – виборні представники наукових організацій з вирішальним голосом, які при узгоджені програми реформування Академії можуть суттєво вплинути і на старі функції і на розробку нової програми і на можливо інший розподіл організацій серед всіх Академій наук на кшталт Німеччини, наприклад, фундаментальні науки, технологічні (прикладні) науки, медичні науки та великі дослідницькі інфраструктури.

Боротьба з плагіатом стала мабуть візитівкою цієї половину року. Апогеєм зіткнення стало засідання колегії МОН, де за такі порушення одні були позбавлені вченого ступеню, а інші ні. В одному випадку плагіат був названий плагіатом, а в іншому – плагіат був названий незначним запозиченням. Все було б як завжди, якби в тому другому випадку не було дружини високопосадовця, який відповідає і за науку в державі, а через тиждень звинувачення в плагіаті іншої особи в Дніпровському університеті не були названо підступами ворогів держави.

Такий перехід від захисту до нападу буде мати для країни дуже важкі наслідки, якщо в найближчий час не почати впроваджувати міжнародне оцінювання наукової діяльності не тільки наукових інститутів Національних Академій наук, які загалом, здається, вже морально готові до такої процедури, але, мабуть, в першу чергу, провести таке оцінювання наукової діяльності для вітчизняних університетів.

Найкращою практикою для університетів є остання англійська методика REF 2014, яка власне має бути в рекомендаціях Аудиту ЄС. За головними принципами вона дуже схожа на методику Асоціації Ляйбніца. Найбільшою перешкодою є відсутність показника Full time equivalent (FTE) для проведення наукової діяльності у ВНЗ.

В українському законодавстві фігурує тільки термін виконання наукових робіт за основним місцем роботи та за сумісництвом. Якщо перших у вузах маємо десь 6 тисяч, то за сумісництвом – понад 40 тисяч. При цьому нема даних, скільки часу вони виконують наукові роботи за сумісництвом.

До речі, це може суттєво змінити показник кількості дослідників в міжнародних глобальних індексах в боротьбі за таланти чи інновації, оскільки там цей показник в одиницях FTE, а виконання робіт за сумісництвом не враховується в цих показниках зовсім, бо за даними ЮНЕСКО вказані ті ж 6 тисяч в закладах вищої освіти.

Англійська система оцінює наукову діяльність працівників вузів, які займаються науковою діяльністю більше ніж на 0,2 FTE.

Якщо, не провести міжнародне оцінювання ВНЗ найближчим часом, то, з огляду на кількісні показники підготовки аспірантів у ВНЗ, з кожним доктором наук ризики окупації цілої наукової дисципліни особами, які заробили свої ступені або через плагіат, або через використання «позанаукових» знань, зростають в рази. В таких умовах це дійсно загрожує національній безпеці, тільки загроза знаходиться не ззовні, а в середині.

Що за ці півроку в сфері організації науки пройшло без повної або часткової уваги офіційних органів, хоча повинно було привернути їх безпосередню увагу, але не залишилося без уваги певної частини наукової громади?

В травні, червні та липні місяці ООН вперше реалізовувала Механізм сприяння розвитку технологій, яка була заявлена в новій програмі ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний 2030 щодо сталого розвитку».

Програма офіційно розпочалася впроваджуватися з 1 січня 2016 року. Незважаючи на те, що Президент України схвально відгукнувся про неї загалом і про Механізм сприяння розвитку технологій зокрема в своєму виступі на генеральній асамблеї ООН восени 2015 року, ніяких дій, щодо впровадження цього механізму на національному рівні, як це пропонується в документі, для наступної передачі свого бачення на світовий рівень, зроблено не було, хоча на це звертали увагу представники наукової громади.

В червні, в рамках реалізації цього Механізму пройшов міжнародний форум, тепер щорічний, на тему: «Наука, технології та інновації для цілей сталого розвитку». За результатами якого були надані рекомендації для розгляду їх на політичному форумі вищого рівня в липні місяці. За цими рекомендаціями визнано значення розвитку науки та технологій для реалізації всіх цілей сталого розвитку і особливо для слаборозвинутих країн.

ООН також опублікував власне роз’яснення терміну суспільства знань та його відмінності

від економіки знань. Що є суттєвим для України, яка згідно Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» будує економіку знань? Економіка знань не є першим чи будь-яким етапом для будівництва суспільства знань, а є викривленням поняття суспільства знань для введення в оману суспільства і створення нерівномірності доступу до знань в залежності від статку, а отже є неприпустимим для цивілізованих країн, які бажають перейти до сталого розвитку.

Пройшли без уваги офіційних органів України презентація та вступ в дію в березні 2016 року нової дорожньої карти Європейських дослідницьких інфраструктур, що розглядаються Європою в якості головного чинника зменшення технологічної нерівності між країнами-членами Європи та Асоційованих до рамкової програми країн. І це правильно, бо у нас здається з цього переліку нема жодної. Дорожня карта розглядає 50 Європейських дослідницьких інфраструктур, серед яких третина має форму ERIC (Консорціуму Європейської дослідницької інфраструктури), що впроваджується в ЄС з 2009 року. Участь в них передбачає певну процедуру їх визнання на законодавчому рівні. І хоча проект такого закону був наданий і ВР і МОН ще в минулому році, руху в сторону євроінтеграції не відбувається навіть в законодавчому полі.

Як і рік тому, коли без уваги пройшла заява ЄК про завершення(!) будівництва Європейського дослідницького простору, перехід до його імплементації на Національних рівнях(!) в країнах-членах ЄС та Асоційованих(!) країнах до рамкової угоди, пропозиція нового порядку денного Європи щодо використання ЄДП для інновацій(!), так і цьогоріч без уваги залишились велика доповідь ЄК про конкурентну боротьбу в сфері науки та інновацій між Європою та основними інноваційними центрами, підтвердження початку реалізації нового порядку денного Європи (Відкриті Інновації, Відкрита наука, Відкритість до світу), остаточне прийняття стратегії єдиного Європейського цифрового ринку та перехід к реалізації спільної (між двома Єврокомісарами та стейкхолдерами) Хмарної ініціативи (березень-квітень-липень 2016 року).

Всі ці ініціативи Європи також мають служити вирівнюванню відсталості країн ЄС та Асоційованих країн до рамкової програми, але при умові наявності політичної волі для цього у влади. Ніхто силоміць іншу державу заганяти в світле майбутнє не збирається, а також без погодження з офіційною владою (Національних Академій, хоча вони і є головними розпорядниками коштів, при відсутності рішення ЦОВВ для цього недостатньо) закрита широка дорога і окремим науковим організаціям.

Остання Європейська хмарна ініціатива складається з трьох частин: створення Європейської хмари відкритої науки (незважаючи на те, що в окремих інфраструктурах використовуються хмарні технології, в даному терміні за визнанням її ідеологів, термін «хмара» більше схожа на метафору, ніж на технологію, хоча й підкреслює об’єднання різнопланових е-інфраструктур, дослідницьких інфраструктур та банків даних для надання сервісів вченим), загальних е-інфраструктур, розширення користувачів перших двох частин до е-урядування, промисловості, використання для сертифікації та стандартів.

Прочитав написане – й задумався: у 2010 році європейські та американські експерти дали прогноз щодо експоненціального зростання даних, з яких 30% можуть бути потенційно корисними, а з них тільки 3% аналізуються та використовується – все інше є інформаційним сміттям. І ось загрузнути країні в цьому інформаційному смітті є за їх прогнозами найбільшою небезпекою як для країни, так і для людей…

За матеріалами статті Андрія Шевченка

http://hvylya.net/analytics/